Якщо істина Плінія була у вині, то моя, вочевидь, у молоці. Воно у мене особливе до кожного стану чи ситуації.
Коли дуж е погано, п’ю його холодним і багато. Такий собі відповідник до «запити холодною водою», тільки із присмаком чогось архетипного, материнського. Трохи зводить зуби, майже не відчутно смаку, але часто стає прекрасною панацеєю від панічної атаки, образи, болю і прострації.
Після чудового, натхненного, наповненого своїми-своїми людьми, сонцем та щирими внутрішніми порухами дня п’ю молоко ледь теплим. Із цинамоновою паличкою. Або персиковим джемом.
Коли почуваюся загубленою, коли хочеться розчинитися, зникнути, злитися з повітрям, п’ю молоко добре теплим. Увечері. На балконі. Вловлюючи вогні міста заплющеними очима. І його теплість змішується з холодним вітром.
Після затиш них вдячних снів (таких щемко-прекрасних і таких щемко-нереальних) настоюю молоко на хвойних гілочках. І наливаю хвойної або лавандової олії в ароматичну лампу. І той тонкий молочно-ялиновий чи молочно-сосновий аромат робить нереальність ближчою, майже вловимою. Як обійми.
Коли втомлююся, п’ю його на підлозі, в абсолютній тиші. Вимкнувши телефони, тісно зачинивши вікна, навіть вигнавши усіх мух.
Аби зібрати усі свої зовнішні пазлики – молоко із вранішньою кавою.
Аби відпустити внутрішніх птахів – молоко із пообіднім зеленим чаєм.
Коли дуж е сумую за кимось своїм-своїм, то п’ю молоко під музику Шопена. Коли чекаю в гості когось неможливого – під Дебюссі. Коли розчаровуюся – під Вівальді. Коли ображаюся – під Гріга. Коли мрію з усіх сил – під Вагнера.
Коли вдома з родиною – то молоко із какао і добрими сімейними фільмами.
Коли абсолютно щаслива – із прозорої склянки.
Коли несподівано накриває хвилею давньої химерної закоханості – із глиняного горнятка.
Коли панічно довга, страшна і безсонна ніч – просто із пляшки.
Гарячим, із пінкою, із квітковим чи липовим медом п’ю лише, коли довго хворію. Або коли гроза.
А найкращим подарунком від когось особливого уявляю собі молоко із букетом півоній на сніданок.
Таке собі «in mleko veritas».
Авторка – Юлія ФІНКОВСЬКА
