Генеральна асамблея Всесвітньої організації охорони здоров’я 17 травня 1990 року виключила гомосексуальність зі списку психічних захворювань.
«Сім’я і дім» поспілкувалася із представницею ЛГБТ-спільноти та поцікавилася, наскільки комфортно й безпечно проживати в Луцьку людям із нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Марта (ім’я нашої співрозмовниці змінене) – комунікабельна, розумна та щира дівчина. Про свою орієнтацію ще не наважується розповідати вільно.
– Розкажи, як ти виявила, що тобі імпонують жінки, а не чоловіки?
– Мені однаковою мірою імпонують і жінки, й чоловіки. Почну з початку. Я народилася наприкінці 80-х і виросла в провінційному українському містечку у 90-х. Доступу до інформації про якусь там можливу інакшість у нас тоді не було. Я росла звичайною дівчинкою. До 24 років зустрічалася винятково з хлопцями, чоловіками. З одним навіть прожила майже 7 років у цивільному шлюбі.
Думки, що мене тягне до дівчат, не виникало. Єдине – в підлітковому віці я собі вигадувала симпатії до дівчат, але чомусь тільки до незнайомих, яких могла зустрічати в маленькому місті. Навіть вірші їм писала таємно. Про те, що зацікавили мене, вони навіть і не здогадувалися, певно. Жодної так званої «пропаганди гомосексуалізму» в моєму інфопроєкті тоді не існувало. Так, була Земфіра, Тату. Але хто їх тоді не слухав?
А в свої 24 я навіть сама почала ставати гомофобкою. Потрапила під вплив свого гомофобного хлопця. Начиталася «псевдодосліджень» про те, що «геї знищують світ», і собі кричала на різних форумах, що цих «збоченців» треба стріляти. Та життя готувало мені великий сюрприз.
– А батьки твої знають про те, що ти знайшла любов саме у стосунках з дівчиною? Як вони ставляться до цього?
– Мама здогадалася, що «подруга» приїздить до мене в гості не просто так. Я й не збиралася цього приховувати. Коли заявила мамі, що переїжджаю жити до Неї, мама трохи поплакала, але потім сказала: «Я не ворог своїй дитині. Якщо ти щаслива, то і я щаслива».
Тепер мама сприймає нас обох, як доньок. А оскільки вона в принципі дуже любить дітей, то стосунки в нас чудові. Вітчим, мамин чоловік, здогадався, хоча прямо я йому не казала, бо він військовий на пенсії, людина із зовсім іншою картиною світу. Тому з ним ми просто не говоримо про це прямо. Але він приїздить у гості з мамою, ми до них їздимо теж.
Маму, ясно, хвилювало питання внуків. Спершу ми планували зробити штучне запліднення. Але, подумавши кілька років, вирішили, що ми ті, кого називають «чайлдфрі». Мама і з цією новиною змирилася. Взагалі, в мене «золота мама». Усім би геям мати таку маму, яка все розуміє і все приймає.
– Траплялись випадки агресивного ставлення з боку знайомих чи незнайомих?
– Ні, в моєму житті таких випадків, благо, не було. І в житті моєї партнерки також. Звісно, бувають «косі» чи просто зацікавлені погляди. Але ми й не даємо приводів для агресії. Логіка гомофобів – дивна штука. Скажу однозначно, що в моєму оточенні відвертих гомофобів немає. Тобто з тими, кому не подобається моя життєва позиція, я припиняю будь-які стосунки. Є такі, які дозволяють собі нерозумні, стереотипні коментарі до моїх дописів у соцмережах, але в очі бояться повторити. Таких людей я теж фільтрую.
Але, напевно, свідомість формує буття. І мій позитивний погляд на життя автоматично відсіює ідіотів та проблеми, які вони можуть принести. Хоча впевнена, що варто мені зробити в Луцьку камін-аут (перестати приховувати свою приналежність до певної меншини), як агресія почнеться.
– Багато хто дійсно вважає, що людям із нетрадиційною орієнтацією заборонено ходити до храму, мовляв, вони несуть на собі гріх. Що можеш сказати про такі стереотипи?
– Ну як любов може бути гріхом? Дехто вважає, що голову не можна мити в понеділок. Що з цим робити? Чи хіба ті носії стереотипів – безгрішні? Якби вхід у храм був заборонений носіям гріха, храми були би порожні.
– Як відреагували на зміну твого вибору колишні друзі та знайомі?
– Здивовані були. Особливо ті, хто був свідком моїх нападів гомофобії. Але найближчі подруги сприйняли нормально, всі вони люди широкого світогляду. Звісно, є й такі, які думають: «Ну, це в неї тому, що з чоловіками не склалося». Та ці люди просто не знають, що зазвичай я була ініціатором розриву стосунків із чоловіками.
Та й «вибором» мою любов до партнерки назвати складно. Серцю ж не накажеш. Аналізуючи свою юність, розумію, це в мені було завжди, просто чекало нагоди проявитися.
Радимо також прочитати:
- Зворушлива історія справжнього кохання, яка знайде відгук у кожному серці
- Три надії Марії: шлях до справжнього кохання
Авторка – Ольга Магас
