- Прийняти і не засуджувати. “Сидять вічно в тих телефонах” – не треба говорити це з осудом. Так, сидять і будуть сидіти, бо там – велика частина їхнього світу. Це незвично старшому поколінню, але це нормально і змінити це вже неможливо. Осуд лише викличе протест і зруйнує довіру. Зрештою, для сьогоднішніх підлітків це звучить так само дивно і неприйнятно, як би, скажімо, сьогоднішнім 30-літнім у їхні 10 бабуся казала “Перестань дивитися телевізор!”. Ви б відразу вирішили, що ваш улюблений серіал – це зло, чи не так?. Тому не засуджувати, прийняти, перестати нарікати чи сварити. І зробити так, щоб у телефоні була ЧАСТИНА СВІТУ, але НЕ ВЕСЬ СВІТ. Зрештою, і в телефоні (в інтернеті) можна робити різні речі – можна просто цілими днями грати в ігри, а можна шукати цікаву інформацію, знаходити нові хобі, читати контент, що надихає. Все залежить не від кількості часу, який дитина проводить в телефоні, а від його якості. Інтернет може бути для дитини частиною світу, яка його гармонійно доповнює і надихає, або стане прихистком від світу, в якому її не розуміють. Залежить від атмосфери в сім’ї і від батьків. Тому сварити за це – не вихід.
- Не знецінюйте спілкування з друзями. “Твої друзі тільки в інтернеті, хіба то друзі”? Цю фразу діти просто не зрозуміють і вона налаштує їх проти вас. Згадайте себе у підлітковому віці – як би ви зреагували на критику батьків щодо ваших друзів? А для сучасних підлітків спілкування онлайн таке ж повноцінне, як і “живе”. Тому уникайте знецінюючих фраз.
3. Соцмережі – не засіб маніпуляції. “Не слухаєшся або погані оцінки – тиждень без соцмереж”. Не робіть так! Це те саме, що позбавляти людину, наприклад, можливості їздити на роботу на авто, а казати – ходи пішки. Тобто абсолютно неконструктивне покарання. І, до речі, не забувайте: найкращий урок – це особистий приклад. Якщо ви щодня скролите стрічку за вечерею або перед сном, що хотіти від дітей?
4. Пароль на телефоні не страшно, страшно – пароль на серці. Багато батьків задумується: перевіряти соцмережі дітей чи ні? Мова про безпеку, бо довіра – це добре, але бажання та обов’язок захистити дитини у батьків завжди на першому місці. Зрозумійте, діти відчувають і бачать більше, ніж іноді дорослі думають. Дитина запросто побачить, відчує, здогадається, що ви “підглядаєте” в її телефон. І рано чи пізно поставить пароль, який ви не підберете. А гірше, якщо перестане довіряти.
Тому потрібно побудувати довірливі стосунки, у яких ваша думка для дитини буде авторитетною. Тоді ви знатимете, чим живе ваша дитина взагалі. Якщо буде авторитет батьків, заснований не на страху, а на вірі у їхню щиру турботу, – дитина повірить вашим застереженням про небезпеку. А якщо ви будете щиро цікавитися її життям – вона буде щиро ділитися. І тоді менше ризиків пропустити якісь тривожні сигнали.
