За столиком кафе сидів хлопець, в якому помер великий спортсмен, тому що він занадто багато пив і тому став сторожем на складі. Хлопець розмовляв з дівчиною, в якій померла геніальна актриса, тому що в театральний можна поступити тільки по знайомству, і тепер дівчина працювала бухгалтером.
За касою сиділа жінка, в якій померла знаменита балерина, тому що з такою фігурою в групу не беруть, і взагалі, треба було, шановна, 10 років тому приходити.
Пройшов з підносом офіціант, в якому помер великий письменник, тому що ніхто не хотів публікуати його рукописи, таких писак навалом, зараз всі пишуть.
По вулиці пройшла мама з дитиною, в якій вже почав вмирати геніальний музикант, тому що батьки віддали хлопчика в ліцей з фінансовим ухилом, а вчительку музики, яка слізно просила їх не губити талант хлопчика, послали подалі. У мамі померла відома художниця, тому що вона занадто рано вискочила заміж, народила і присвятила себе родині.
Простір був наповнений примарами геніальних діячів культури, науки і мистецтва – великих членів суспільства, і реальними фігурами простих нудних смертних.
Зверху за ними спостерігав хтось, в кому померло бажання всіх врятувати. Він давно не розумів, чому одні рятуються самі, а інші гинуть, як їх не рятуй. І тепер він просто дивився на них, як дивляться телевізор, перемикаючи з першого на сотий канал.
© Марі Гарде
