У парку гуляла молода мама з дитиною. Дитя лежало спокійно у візочку. Неподалік під деревом сидів на лавці чоловік поважного віку і спостерігав за всім, що відбувається. Мати із дитям, зупинившись біля нього, вибачилась і попросила дозволу сісти на лавці. Чоловік щось буркнув незрозуміло. В цю ж мить пролунав телефонний дзвінок. Жінка взяла телефон і відповіла. Бесіда була короткою, бо дитина почала плакати, і вимкнула телефон, сказавши: “Вибач, я мушу бути біля дитини. Тобі пізніше зателефоную”.

Зворушливо було спостерігати, як вона нахилилась до дитяти й прошепотіла: “Прости мене, все добре. Я тут, біля тебе”. Дитина заспокоїлась. Жінка сіла знову на лавку і вже вдруге звернулась до чоловіка, що скоса дивився на молоду маму.

Вона несміливо сказала: “Простіть, будь ласка, що потурбували ваш спокій”. Нарешті чоловік вимовив чітко слова: “Я вже спостерігаю за тобою 5 хвилин. І за цей час ти постійно у всіх просиш вибачення. Навіть за те, в чому ти невинна. Чому?”. Жіночка зніяковіла

Опустила свої щирі оченята і єдине, що промовила: “Простіть…”.

“Ось бачиш, ти знову вибачилась” – буркнув він.

Настала тиша. Спершись руками на палицю, він схилив свою голову і продовжив із зітханням: “Твоя дитина буде щасливою. Адже змалку чує слово “вибач”. Я його мало чув, а ще менше його говорив. Може, тому моє життя було наповнено конфліктами, суперечками, злобою, гнівом. Не було миру. Ось тепер я на схилі віку і мені досі важко сказати: “прости”, “пробач”, “я провинився”. Ці слова знищують гнів, заздрість, помсту, ненависть – все, що нищить мирні й добрі стосунки.”

Жінка мовчала, немов на щось чекала. Чоловік плакав. Знову запанувала тиша… Молода мама теж плакала, розчулилась. Чоловік підвівся й сказав: “Ох, та вже прости мене”.

Він пішов, а вона спокійно дивилась на свою дитину і думала: “Нам важко робити те, що нас не навчили, але ніколи не пізно почати те, що прикрашає твою людяність”.