Діти Сім'я

Чому батькам важко витримувати дитячі сльози таістерики і що з цим робити

Дитячі сльози або істерика не означає, що ви - погана мама або тато. Дитині потрібні не ідеальні батьки, а дорослі, які можуть витримувати її емоції., помилятися, просити вибачення, знову обіймати і залишатися поруч.

Про дитячі емоції зараз говорять багато. Батьків навчають приймати почуття дитини, не соромити її за сльози, витримувати істерики, допомагати називати емоції й поступово вчити саморегуляції. Але значно рідше говорять про інше: що в цей момент відбувається з самими дорослими.

Коли дитина плаче, кричить, падає на підлогу, злиться або влаштовує істерику, батьки часто переживають цілий клубок почуттів. Там може бути тривога, сором, злість, безсилля, провина, роздратування і бажання якнайшвидше «вимкнути» цю сцену. Не тому, що батьки погані. А тому, що дитячі емоції справді можуть бути дуже інтенсивними.

Особливо складно, коли це відбувається в публічному місці. Дитина плаче в магазині, на майданчику, у транспорті — і здається, що всі довкола дивляться саме на вас. У голові одразу виникає знайома думка: «Я не впоралася», «Зараз усі подумають, що я погана мама», «Я мала б краще заспокоїти свою дитину».

Але дитячі сльози — це не доказ батьківської неспроможності, а частина дорослішання.

Чому дитячий плач так сильно зачіпає дорослих

Багато дорослих сприймає сльози як ознаку страждання. У нашій уяві плач часто означає, що сталося щось серйозне, болюче або непоправне. Тому, коли плаче дитина, батькам здається: треба негайно щось виправити.

До цього додається ще один болючий міф: «У щасливому дитинстві дитина не повинна плакати». І якщо вона плаче, мама чи тато починають шукати винного, і найчастіше — у собі.

«Що я зробила не так?»
«Чому я не можу її заспокоїти?»
«Може, я погана мама?»
«Може, з дитиною щось не так?»

Насправді маленькі діти плачуть часто не тому, що з ними сталося щось катастрофічне. Вони плачуть, бо їхня нервова система ще незріла. Вони не завжди можуть пояснити словами, що відчувають. Не завжди можуть стримати імпульс. Не завжди розуміють, як пережити розчарування, втому, голод, перевтому, заборону або зміну планів.

Для дитини до чотирьох-п’яти років сльози — це нормальний спосіб проживати емоції. Вони можуть супроводжувати злість, сум, втому, образу, страх, перевантаження або просто сильне бажання, яке не здійснилося.

Це не означає, що дитина «маніпулює». Часто вона просто не справляється з хвилею почуттів.

Чому не завжди вдається швидко заспокоїти дитину

Будь-яка сильна емоція має свою хвилю. Вона наростає, доходить до піку, а потім поступово спадає. На піку цієї хвилі дитина майже не здатна слухати пояснення, логічні аргументи або повчання.

Саме тому фрази на кшталт «заспокойся негайно», «припини кричати», «ти вже велика», «не сором мене» зазвичай не працюють. Дитина в цей момент не обирає плакати спеціально. Її нервова система вже запущена, і їй потрібне не покарання, а дорослий, який допоможе пережити цю хвилю.

Завдання батьків у момент сильної істерики — не обов’язково миттєво припинити плач. Головне — забезпечити безпеку і залишатися поруч настільки спокійно, наскільки це можливо.

Якщо дитина б’ється, кидає речі або може травмувати себе, її потрібно зупинити фізично, але без агресії. Якщо просто плаче — можна дати їй час. Часто емоція минає швидше, коли її не намагаються грубо «заткнути».

Що може допомогти дитині

Якщо плач тільки починається і дитина ще чує вас, можна спробувати назвати її почуття.

Наприклад:

«Ти дуже засмутилася, бо хотіла ще погратися».
«Ти злишся, бо я не купила цю іграшку».
«Тобі прикро, що ми вже йдемо додому».

Такі слова не означають, що ви дозволяєте все. Вони означають: «Я бачу тебе. Я розумію, що тобі важко».

Після цього можна запропонувати просту дію: обійми, воду, сісти поруч, подихати разом, подивитися у вікно, потримати у руках іграшку, переключити увагу. Але якщо дитина вже на піку емоції, краще не вимагати від неї негайної розумності.

Дуже важливо не соромити дитину за сльози. Фрази «не плач», «не вигадуй», «нічого страшного не сталося» можуть звучати для дорослого як заспокоєння, але дитина чує інше: «Те, що я відчуваю, неправильне».

Краще сказати: «Я поруч», «Ти зараз дуже засмучена», «Ми це переживемо», «Плакати можна, бити не можна».

Сльози не роблять дитинство нещасним

Батькам важливо запам’ятати: щасливе дитинство — це не дитинство без сліз. Це дитинство, у якому поруч є дорослий, здатний витримати сльози і зберегти контакт.

Дитина має право плакати. Має право злитися. Має право засмучуватися через те, що дорослому здається дрібницею. Для неї це може бути велика подія.

Сльози не вимірюють якість материнства чи батьківства. Якщо дитина плаче, це не означає, що ви не справляєтеся. Це означає, що дитина жива, чутлива і ще вчиться бути з власними емоціями.

І дорослий у цей момент теж вчиться — бути поруч, не тікати, не вибухати, не соромитися і не намагатися будь-якою ціною зробити так, щоб «усім навколо було зручно».

Радимо також прочитати: Веселі ігри, які виховують емоційно сильних дітей

А що робити з емоціями батьків

Батьки – не роботи. Неможливо бути спокійними, теплими, уважними й терплячими цілодобово. У дорослих теж є втома, стрес, недосип, робота, побут, тривоги, власні болючі місця.

Тому іноді дитяча істерика стає останньою краплею. Дорослий зривається, підвищує голос, різко відповідає або сам починає плакати.

Це неприємно, але це не кінець світу. Один зрив не робить вас жахливою мамою чи поганим татом. Він лише показує, що ваш ресурс закінчився.

У такі моменти важливо не продовжувати виховувати дитину з точки власного вибуху. Якщо ви вже відчуваєте, що «зараз зірветеся», краще зробити паузу. Відійти на кілька кроків, випити води, вийти на хвилину в іншу кімнату, якщо дитина в безпеці, або сказати: «Я дуже злюся, мені треба трохи заспокоїтися».

Дитині корисно бачити не ідеального дорослого, а живого дорослого, який може визнати свій стан і потім відновити контакт.

Після зриву важливо повернутися до дитини

Якщо ви накричали, різко відповіли або налякали дитину, найважливіше — не вдавати, що нічого не сталося. Коли емоції стихнуть, варто повернутися і пояснити.

Можна сказати:

«Я накричала, і мені шкода. Ти не винен у тому, що я не стрималася».
«Я дуже втомилася і розлютилася, але кричати на тебе не треба було».
«Я люблю тебе, навіть коли ми обоє злимося».

Такі розмови не псують авторитет. Навпаки, вони вчать дитину: помилятися можна, важливо потім брати відповідальність і лагодити стосунки.

Після цього можна обійнятися, якщо дитина хоче, посидіти поруч, помовчати або разом обговорити, що сталося. Так дитина бачить: конфлікт не означає кінець любові.

Радимо також прочитати: Для втомлених батьків: 24 ідеї для ігор з дітьми (можна гротися навіть лежачи)

Як не потонути у почутті провини

Провина — дуже знайоме почуття для багатьох мам. Іноді здається, що будь-яка складність у поведінці дитини автоматично означає: «Я щось зробила не так».

Дитина плаче — винна мама.
Дитина злиться — мама не навчила.
Дитина не слухається — мама погано виховує.
Дитина влаштувала істерику в магазині — мама провалилася на очах у публіки.

Але відповідальність батьків має межі. На поведінку дитини впливає не лише виховання. Є темперамент, вік, стан нервової системи, втома, голод, хвороби, кризи розвитку, особливості характеру, життєві обставини, атмосфера в родині й багато іншого.

Батьки справді мають великий вплив. Але вони не керують кожною емоцією дитини, як пультом.

Тому важливо відрізняти здорову відповідальність від самознищення. Здорова відповідальність звучить так: «Я подумаю, що можу зробити краще наступного разу». Самознищення звучить так: «Я погана, я все зіпсувала, через мене дитина страждає».

Перше допомагає. Друге виснажує.

Менше самокритики, більше турботи про себе

Постійний аналіз своїх помилок не завжди робить батьків кращими. Іноді він лише забирає сили, які потрібні для життя, роботи, відпочинку і теплих стосунків із дитиною.

Якщо ви постійно прокручуєте в голові: «Навіщо я це сказала?», «Чому я так відреагувала?», «Треба було інакше», — спробуйте замість самобичування поставити інше питання: «Що мені зараз потрібно, щоб мати більше сил?»

Можливо, вам потрібен сон. Тиша. Допомога. Їжа. Підтримка іншого дорослого. Прогулянка. Менше вимог до себе. Пауза від ідеальної картинки материнства.

Дитині потрібна не бездоганна мама. Їй потрібна достатньо жива, достатньо тепла і достатньо відновлена мама, яка може помилятися, але повертається до контакту.

Ви можете бути хорошими батьками і злитися

Любити дитину — не означає ніколи не злитися. Хороші батьки теж втомлюються, дратуються, хочуть тиші, можуть не витримати плачу і мріяти хоча б про десять хвилин без «мамо».

Це не скасовує любові. Це лише показує, що батьківство — дуже емоційно затратна робота.

Ви можете бути хорошою мамою, навіть якщо сьогодні дали мультик замість розвивальної гри. Навіть якщо підвищили голос. Навіть якщо не одразу зрозуміли, що потрібно дитині. Навіть якщо вам самій хотілося сісти й плакати поруч.

Добрі стосунки з дитиною будуються не на ідеальності, а на повторюваному досвіді: «Мене бачать. Мене чують. До мене повертаються. Мене люблять навіть тоді, коли мені важко».

Дитячі сльози — не провал батьків, а нормальна частина розвитку, спосіб маленької людини прожити сильні почуття. Завдання дорослого — не заборонити емоції, а допомогти дитині поступово навчитися з ними бути.

Але для цього дорослому важливо бачити і власні почуття: втому, злість, сором, провину, безсилля. Не ховати їх і не карати себе за них, а вчитися відновлюватися.

Бо дитині потрібні не ідеальні батьки, а дорослі, які можуть витримувати, помилятися, просити вибачення, знову обіймати і залишатися поруч.