Духовність Сім'я

Братська, орданська, громнича, вінчальна та інші: у чому сила різних свічок

Колись у кожній родині робили з воску різні свічки: великодні, громничні, сирітські, орданські, братські, вінчальні, страсні та інші. Їх запалювали за особливих потреб і вірили у їхню велику силу.

Вогонь, за давньоукраїнськими уявленнями, найвеличніший дар сонця-неба (разом з водою, землею і повітрям) принесений людям в дарунок Всемогутнім Богом.

Вогонь воскової свічки завжди вважався священним, найвищою жертвою Богу. У кожній родині робили з воску страсні свічки, великодні, громничні, сирітські, удовині, орданські та для роздачі бідним. Запалюючи якусь із цих свічок, господар обов’язково побожно приказував: «Світи, праведне сонце, святим душечкам і нам, живим, грій землю-матінку, наші ниви, нашу худібку!» Запалену свічку на Свят-вечір не вільно гасити, бо це символ життя, тобто «сонця праведного», вона має догоріти до кінця. Коли ж випадково хтось погасить свічку, то вірили, що в родині наступного року буде мрець.

Свічки, які освячують у церкві

Благовіщенська свічка — нею злегка підпалювали волосся: на щастя й здоров’я.

Великодня свічка вважається оберегом від кротів. Вранці до схід сонця господар з непокритою головою ніс у зубах на поле половину великодньої свічки, щоб кроти вимерли. Селяни, які мають бджіл, у Велику суботу старалися винести з церкви воду для освячення і віск від великодньої свічки. Водою кропили бджіл, а воском обкурювали, щоб були здорові і давали багато меду. Шматочок воску такої свічки клали у вулики, щоби бджоли також раділи, як люди радіють Великодню.

Вінчальна свічка. Помітне місце у давніх шлюбних обрядах займали «свєшники» — молоді люди, які носили великі воскові свічки молодої та молодого. Кожний «свєшник» мав перекинутий через плече (інколи підвішений на двох поясах) «кошелик», куди заправлявся нижній кінець свічки. Свічка нареченого була вагою «пуд з чвертю», молодої — «пуд без чверті». «Свєшники» під час заручин у церкві стояли навпроти молодих, були присутні при вінчанні і по закінченні обряду несли ці свічки у спальню молодих. Там їх встановлювали у діжку для пшениці, де вони горіли впродовж ночі.

Громнична свічка. Коли вмирає людина, в її руках має горіти вогонь громничної свічки, щоб освітлювати дорогу на той світ. Відсутність свічки вважалася великою бідою: померлий буде блукати в темноті, не зможе знайти інших покійників, стане упирем тощо.

Вогонь громничної свічки має велику очисну й чарувальну силу. Громничну свічку ставили на покуті; нею світили під час бурі та зливи; її запалювали, коли породілля не могла «розрішитися», коли в селі пожежа, коли починалася війна тощо.

У західних українців на св. Миколу (19 грудня) цей святий відмикає зуби вовкам і випускає їх з лісу, доки на Стрітення (15 січня) Громнична Божа Мати не махне своєю свічкою, щоб вовки йшли назад. За легендою, Божа Мати врятувалася колись від вовків за допомогою громничної свічки, і з тієї пори вовки бояться вогню. Тому в день Громничної Божої Матері (теж 2 лютого) таку свічку виставляли у вікні. Нею ж підпалювали волосся дітям, щоб ті не боялися вовків. Вірили, що домовика у хліві можна побачити тільки тоді, коли зайдеш туди з запаленою стрітенською або громничною свічкою.

Страсна свічка (четвергова) — символ очисного вогню. Це також громнична свічка: вона відводить пожежу від обійстя, ЇЇ також вкладають у руки вмираючій людині. Вогонь свічки «проганяє смерть» у Великий четвер. Це — закляття морозу, зими і смерті, яким очищується земля від усякої нечисті. Благочестиві люди старалися запастися страсною свічкою, яку запалювали під час «Страстей» упродовж 12 років. У кого є така свічка, у того господарство йтиме на лад, і ніяке зло не зашкодить, коли обкурити її димом усі пожитки.

На Поліссі відомий звичай у Чистий четвер із освяченою четверговою свічкою іти у хлів, щоб побачити «ласицю» (ласку) і за її кольором визначити, якої масті треба тримати худобу. На Харківщині, «щоб побачити домовика, треба перед Великоднем, прийшовши із страстів, полізти із страсною свічкою на горище, і побачиш його у червоній сорочці».

Праукраїнські традиційні свічки

Орданська свічка надає дитині розуму й сміливості. Вогонь орданської свічки благословен Сонцем Дажбога та богинею води Даною, яка колись на Водохрещу прийшла у світ, а тому така свічка відводить бурю, грім, пожежу, усякі напасті та страхи. Вона також є символом плодючості, а тому її запалювали на весіллі. Вогнем такої свічки підпалювали біля скроні волосся, щоб росло густе і красиве, щоб голова просвітлювалася розумом, а людина була щасливою.

Братська (мирська) свічка виготовлялася всією общиною і, бувало, важила під два пуди. Цю свічку по черзі зберігали усі мешканці села. За повір’ям, бджоли дають багато меду і воску тому, хто у цей рік тримає в себе братську свічку. Таку свічку називали також василівська, благовіщенська, юріївська, микільська, іллінська тощо — залежно від свята, у яке її запалювали. Свічку запалювали «на куті» у переддень свята, і господар з родиною, а також братчиками та їхніми сім’ями бенкетували з горілкою, а наступного ранку свічку відносили у церкву до обідні для освячення і знову повертали в дім, щоб вона горіла на повторному бенкеті, при «гулянні свічки»; насамкінець її переносили у дім господаря-братчика, чия черга надійшла.

Свічка-трійця є оберегом від злих сил та всіляких напастей. Першу робили Матері-Землі; другу — всеправедному Сонцю, небу, Місяцю та зіркам ясним; третю — довкіллю всеправедного Господа, усім на добро та пожиток. Готували трійцю так: сукали три грубі й великі свічки, обов’язково з воску власної пасіки; потім їх складали в китицю з сухих «маковійських», «купальських» та «зеленосвятських» квітів, до яких додавали пучечки зеленої калини, колосочки з «дідуха» та перев’язували барвистими стрічками. Свічки-трійці сукали перед полум ’ям «живого вогню», заразом віск освячувався цим вогнем. У цей час проказували магічні слова. Трійцею випалювали над дверима хрести, котрі очищали від усього злого й лихого, виганяли «сили супротивні». З такою свічкою-трійцею після освячення її на Водохреще господар робив перший візит до бджіл. У деяких місцевостях свічку-трійцю робили після медозбору на Спаса, в інших — перед святом Ордана; але в більшості – у Великий четвер. Така свічка вважалася святою, чарівною, її запалювали при пожежі в селі, при громі та бурі, при освяченні господарства, нею відводили напасті та страхи. А коли господар умирав, то свічку-трійцю вставляли йому в руки, щоб вона праведним вогнем освітила йому шлях до потойбічного світу. Також свічка-трійця символізує трьох богинь долі, яким випадає особливий труд.

П’ятисвічник означає цілісність людського буття, духовну піднесеність, душевний спокій, багатогранність; також символізує союз землі і неба.

Шестисвічник, хорос — знаменує зорі на тверді неба.

Джерело

Дата публікації: 09.06.2021 img Поділитися