Життєві історії Сім'я

Апельсинове диво. Історія, від якої на душі стає сонячно

Якщо на душі сумно і сіро, обов’язково прочитайте цю історію!

Осінь здавала свої позиції. Вдень ще було тепло і світило сонечко. А вночі температура опускалася нижче нуля. Увечері після робочого дня, коли сутінки вкрили місто і воно розфарбувалося неоновими вогнями реклам, сталася ця цілком звичайна історія.

У центрі міста, де по тротуару текла річка з втомлених людей, з нізвідки з’явився молодий хлопець. Одягнений він був із смаком і досить дорого. Бежеве пальто світлою плямою виділялося серед натовпу. Вигляд псувала тільки величезна спортивна сумка через плече. Сумка була розстібнута і було видно, що вона наповнена апельсинами.

– День за днем. Одне і теж. Робота – дім. Дім – робота. І ніякого проблиску в цьому житті…. – жінка років сорока йшла по тротуару, нікого не помічаючи.

Раптом хтось узяв її за рукав і злегка смикнув. Перед нею стояв молодий хлопець з апельсином у руках і посміхався білосніжною посмішкою.

– Мені здається, це ви загубили! – сказав хлопець, простягаючи їй фрукт.

– Ні, ви помилилися. Я сьогодні не купувала апельсини. – сказала жінка, злегка напружуючись.

– Це не апельсин. – сказав хлопець, ще ширше посміхаючись. – Це шматочок сонця і маленька посмішка. Беріть. Нехай вони принесуть вам радість.

Жінка посміхнулася, узяла апельсини і, так і не прибравши їх в сумку, пішла далі, притискаючи три яскраві плями до грудей.

– Братику, почекай. – сказав молодий чоловік хлопцю років двадцяти в чорній куртці. – Вона хворіє і тому не відповідає на твої дзвінки, не хоче, щоб ти бачив її у такому вигляді. Візьми апельсини і йди до неї додому. – молодий чоловік протягнув три апельсини.

– А ти хто такий? Звідки знаєш? – здивувався хлопець.

– Я? Просто перехожий. – і незнайомець поспішив далі.

Так молодий чоловік ще довго ходив проспектом і роздавав апельсини, які ніби й не закінчувалися в його сумці.

Маленька дівчинка тримала тата за руку і, пританцьовуючи, засипала його питаннями.

– Татку, а що Святий Миколай покладе мені під ялинку цього року? А у нашої Марисі будуть кошенята? А чому ти з нами не живеш?

– Ти ж вже умієш писати, напиши Святому Миколаєві листа. Розкажи, що ти хочеш в подарунок. А я його передам. У Марисі кошенят не буде, у неї чоловіка немає. Мама… Йдемо додому. Мама вже чекає тебе і хвилюється.

Раптом дорогу їм перегородив молодий чоловік у світлому пальті і з сумкою на плечі. Дівчинка дивилася на нього блакитними, широко розплющеними очима.

– Тату, дивися, у дядька білі крила! – на одному диханні промовила дівчинка, смикаючи тата за руку.

– Це не крила, люба. Це пальто.

– Крила! Крила! – не замовкала дівчинка.

Молодий чоловік посміхнувся. Сів перед дитиною і протягнув їй апельсини.

– Дивися, маленька. Це сонечка. Одне тобі. Одне тату. А одне вашій мамі.

Піднявся і злився з натовпом.

***********

Підходячи до під’їзду, жінка зіткнулася з чоловіком і від несподіванки впустила апельсини. Чоловік їх підібрав і протягнув жінці.

– Здається, це ви впустили? Привіт. Я Сергій, ваш сусід. Чим ви займаєтеся в суботу увечері?

– Я Наталія. – сказала жінка, посміхнувшись і відразу помолодшавши. – А в суботу я з вами йду в кіно.

Вони засміялися і сусід відчинив двері у під’їзд, пропускаючи вперед Наталію.

***********

Дзвінок в двері застав Тетяну з чашкою гарячого чаю в руках. Утепленим шарфом горлом і хлюпаючим носом. Подивившись у дверне вічко, вона побачила Віктора з апельсинами в руках.

– Кохана, відчини. Я приніс тобі вітаміни. І мені плювати, як ти виглядаєш. Я люблю тебе будь-якою.

***********

– Мамо. Мамо. Дивися! Мені дядько з крилами подарував сонечка. Сказав, що це мені, татові і тобі.

Цього вечора тато так нікуди і не пішов. Він залишився з сім’єю. НАЗАВЖДИ.

***********

У цей звичайний буденний вечір, кожен, хто отримав в подарунок маленьке сонечко, отримали разом з ним щастя. І на небі запалювалися нові зірки. А молодого чоловіка у світлому пальті, іноді, зустрічають в різних містах, де він роздає маленькі сонечка. Адже ще так багато самотніх людей у нашому світі.

Автор – Таша Лукінова

Переклад Лесі Івпнченко

Дата публікації: 17.09.2020 img Поділитися