чоловік і жінка

Я сумую за нами…

Коли ми з чоловіком опинилися на межі розлучення, не було жодних гучних скандалів чи зрад. Ніяких криків і сварок.

Коли ми з чоловіком опинилися на межі розлучення, між нами не було ні гучних сварок, ні зрад. Не було криків чи гніву — лише поступове, майже непомітне віддалення, якого ми обидва боялися, але не знали, як зупинити.

Це відбувалося у буденних дрібницях — ми перестали тягнутися одне до одного. Між миттям посуду і вечерею, між проханнями «Не забудь купити молока» і нагадуваннями «Ти повісив прання?». Спершу ми жартували в коридорі, а згодом просто проходили повз, немов сусіди, що живуть у одній квартирі, але не діляться життям. Хоча любов між нами жила, ми вже не шукали близькості.

Це той момент, про який не говорять — коли не відбувається драми, але кохання тихо згасає, перетворюючись на рутину. Коли обійми стають рідкістю, а стосунки — звичкою. Ми кілька років жили так.

Одного вечора, після тижнів мовчання, він тихо спитав: «Щось не так?»


«Я сумую за нами», — відповіла я, і це було не проханням, не звинуваченням, а просто правдою. Я не хотіла подарунків чи романтичних вечерь — я сумувала за звичайними моментами: за тим, як він торкався моєї спини під час готування, за несподіваним поцілунком без приводу, за тими тихими хвилинами поруч.

Після розмови ми лягли в ліжко мовчки, і його рука знайшла мою. Наступного ранку, коли я готувала сніданок дітям, він підійшов, обійняв мене і прошепотів: «Я теж сумую за нами». Саме тоді все змінилося.

Іскра повернулася не гучним жестом чи розкішним побаченням, а в простому моменті на кухні — коли ми були просто ми, звичайні і втомлені, але разом.

Я зрозуміла: іскра не гасне миттєво, вона повільно згасає в сотнях маленьких забутих моментів. І якщо не помічати цього, легко подумати, що кохання закінчилося. Але це не так.

Кохання не зникає саме по собі. Воно чекає, поки його знову помітять — у тихих дотиках, у простих словах, у двох людях, які вірять, що варто знову бути поруч.

Іноді достатньо одного ніжного поцілунку на кухні, легкого дотику руки і відкритого серця — щоб знову горнутися одне до одного.

Радимо також прочитати:

Поділитись у:

Читайте також:

Ми у Facebook