Маринка завжди любила спостерігати за снігопадом. З дитинства, щойно падав перший сніг, дівчинка ставала на стільчик і спостерігала за цим дивом. Тоді, наслухавшись бабусиних казок про Пані Метелицю, вона справді вірила у чудеса…
«Ходи сюди»
Одного разу, звично задивившись у вікно, п’ятирічна Маринка помітила маленького хлопчика, що бавився сніжком. Поряд якийсь чоловік ліпив сніговика. Маринка захоплено спостерігала за цим. У неї не було батька, мама виховувала дівчинку самотужки. А їй так хотілось почути татові привітання з днем народження, щоб він покатав на санчатах, відвів до садочка за руку.
Мама Оля казала, що її тато космонавт, і зараз він не може повернутися, але колись неодмінно приїде й обійме свою донечку. Марина вірила. Щиро вірила, що ось відчиняться двері, і увійде він, її любий татко. Але цього чомусь не траплялося…
Ось і зараз дівчинка дивилася, як тато ліпить сніговика для свого сина, і нотка заздрості майнула в душі малечі. Але Маринка ще не знала, що це за почуття, бо була занадто маленькою. І краєм ока помітила, що цей хлопчик махає рукою до неї. Вона помахала у відповідь. Він почав кивати, ніби кликав: «Ходи сюди».
Маринка заканючила, що хоче на вулицю. Мамі нічого було робити, як тільки вдягнути доню та піти на прогулянку. Не розуміючи, чому дитина повела її аж на інший бік будинку, все ж попленталася за нею. Діти стрибали та гралися до самого вечора, а жінка спілкувалася з татом того маленького хлопчика, якого, до речі, звали Сашком. З розмови дізналася, що Андрій — вдівець і виховує синочка сам…
Відтоді вони частенько гуляли разом із дітьми, бо ті дуже вже потоваришували. Але ніде правди діти, і Олі з Андрієм подобалося бути разом. Через певний проміжок часу вони стали гуляти й самі. У кіно частенько виходили на романтичні фільми, або в кафе на морозиво. Обоє почувалися щасливими, наче повернулися у свої 16.
Одного прекрасного зимового дня, на рік їхнього з Ольгою знайомства, Андрій освідчився їй. Оля не тямила себе від щастя і, звісно ж, погодилась. А ще за рік Маринка з Сашком уже няньчили своїх братика та сестричку, маленьких двійняток.
Радимо також прочитати:
- Мандарини – це про щастя. Солодка зимова історія
- “Я ніколи так не зможу”, – історія, яка назавжди змінила мою думку
Авторка – Катерина Головій
