Спочатку хочеться життя такого, як еклер. Вишуканого, витонченого, розкішного, популярного – його всі обожнюють, але у кожного воно своє, бо ніхто до кінця не знає, яким воно має бути.
Бігаєш у пошуках правильного рецепта заварного тіста і ідеального крему – ах, які слова, від одних лише назв життя здається особливим: пате-а-шу, патіс’єр, шантії, сабайон муслін, франжипан…
Заварюєш тісто, обережно формуєш кожен еклерчик, стежиш за дотриманням температури і часу, наповнюєш його кремом, підбираєш ідеальну глазур – щоб не лише смак, а й на вигляд були еклери, як у найкращих ресторанах!
І все даремно! То еклери потріскаються при випіканні, то пересохнуть, то не виростуть, то вогкі всередині, то крем витікає… То глазур занадто солодка, то тісто занадто туге, то крем загустий… А ще ж хочеться поекспериментувати з новими начинками, ну, щоб ще цікавіше, ще модніше, ще правильніше… А потім кури доїдати не хочуть.
А хтось взяв і вигадав харчову добавку “Смак еклера”. Морозиво, шоколадки, тортики, сироп до кави – усе зі смаком еклерів, і жодної мороки із заварним тістом чи кремом. Але пахне еклером і створює правильну атмосферу.
І от одного дня ти прокидаєшся і розумієш, що більше не хочеш еклерів
Стомилася від цієї вічної гонитви за створенням ідеального десерту. І хочеш життя такого, як яблучний пиріг. Всіма своїми рецепторами хочеш!
Простого, зрозумілого, домашнього життя, яке знайоме кожному і яке часто недооцінюють. Життя, яке не вимагає пошуків авторських рецептів, дорогих інгредієнтів чи особливого кухонного приладдя.
Хочеться життя, яке не можна підробити, бо немає харчової добавки “Смак яблучного пирога”. І в кафе його не подають.
Життя, яке в кайф просто тому, що воно справжнє, тепле і завжди доречне. Де аромат кориці й запечених яблук нагадує про дитинство. І не треба ламати голову, що смакуватиме до цього вишуканого десерту: карамельне лате, марочіно чи рістрето? А просто заварюєш бабусин трав’яний чай і додаєш ложечку меду із різнотрав’я.
Таке життя не завжди гучне, ефектне чи модне. Воно не спалахує феєрверками, не мерехтить зірками і не переливається діамантами.
Але саме в ньому є душа. І затишок. А це так важливо!
Радимо також прочитати: Мандарини – це про щастя. Солодка зимова історія
