Важливе про сепарацію
- Суть сепарації – автономія. Сепарація не гарантує щастя, грошей, кохання та інших ніштяків.
- Сепарація не всім. Багато хто між автономією та залежністю від батьків обирає друге. Якщо людині так зручно, то й ок. Краще запитайте себе, що вас так хвилює, що вам обов’язково потрібно тикати в людину пальчиком і пояснювати їй, як вона не правильно живе? Відповіді “він же мій чоловік (дружина)” не приймаються. (У цьому місці передаємо полум’яний привіт свекрухам і тещам).
- Нерідко зустрічається варіант, коли несвідомо вибирається сильніший партнер, який повинен стати, наприклад, між сином і мамою, і допомогти хлопчику сепаруватися, а краще зробити це за нього. Дуже хитромудрий сценарій розгортається в таких випадках, але зараз не про це.
- Сепараційна тривога вічна. Ступінь цієї тривоги може бути різною, виявлятися вона теж може по-різному, її не можна вилікувати. Для дорослої людини характерне вміння справлятися із сепараційною тривогою. Способи можуть бути різними. Що більше автономії, то менше сепараційної тривоги, і навпаки. Не відчувати сепараційну тривогу – не завдання сепарації, завдання сепарації – навчитися із тривогою жити чи справлятися.
- Хочемо ми автономії чи хочемо, легко визначається за тим, що ми робимо. Часто ми говоримо, що нам не вистачає свободи, жорсткіших кордонів та самостійності. Але. Ми хочемо про це говорити, але не хочемо щось для цього робити. Хотіти говорити та робити – різні речі.
- Батьки мають право мати свою картину світу, систему цінностей та уявлення про життя своїх дітей. Все те саме стосується дітей до батьків. Конфлікт виникає там, де кожна зі сторін вважає, що саме друга сторона не має рації і має змінитися. З’ясування відносин може продовжуватися як завгодно довго, що залишає дітей і батьків у щільному зв’язку. Отже, ми хочемо бути правими, а не автономними і готові за свою правоту платити таку сумнівну ціну. Одна з характеристик дорослості – не відпрошуватись і не питати дозволу на своє життя. “Я хочу, щоб батько дозволив, купив, не забороняв, не сердився і т.п.”- це запит не на сепарацію, а на “поміняйте мені батька”.
- Умови взаємин між батьками та дітьми диктує той, у кого ресурс: гроші, житло, час, можливість сидіти з дитиною, емоційна стабільність. І це саме той ресурс, якого інший потребує, тобто, якого в іншого немає або не вистачає. Бажаєте автономії? Збільшуйте ресурси. Або шукайте варіанти, де ці ресурси добувати, крім батьків. Жити на батьківській житлоплощі, їсти з батьківського холодильника, юзати бабусю як безкоштовну няню і вимагати при цьому, щоб батьки жили за вашими правилами як мінімум смішна ідея.
- Питання сепарації – питання вибору, чиї інтереси обслуговувати (свої чи батьківські). Наприклад, мати хвилюється, коли дочка ходить на побачення. Можна своїм життям обслуговувати спокій мами. А можна свої інтереси та своє особисте життя. Це питання вибору.
- Дітям простіше сепаруватися від досить хороших батьків, ніж від “поганих”. Завдання батьків наситити дітей любов’ю, впевненістю, теплом для дорослого життя. Коли дитина отримала своє, що їй належить по праву народження, легше зробити крок від батьків. Метафора з обіднім столом тут дуже доречна. Ситій людині завжди легше встати з-за столу. Голодному – складніше, йому здається, що якщо ще трохи посидіти, то обов’язково догодують, долюблять, додадуть. Неправда. Батьки не додають не тому, що не хочуть, а тому, що у них більше нічого немає. Але продовжувати висиджувати та сподіватися можна. Питання вибору.
- Сепарація не передбачає розриву відносин із батьками. Але іноді таке трапляється. Наприклад, якщо батьки токсичні.
- Що менше у батьків власного життя, то більше вони претендують життя дітей. І у зворотному порядку теж.
Авторка – Олена Потапенко
