За рік до повномасштабного російського вторгнення Євген Єфимов поїхав жити та працювати до Польщі. Мріяв, що відкриє там власну справу. Втім повномасштабна війна внесла корективи в його плани, й хлопець без вагань повернувся додому, аби боронити країну. Російська ракета ж наздогнала його в момент, коли він їхав освідчуватися дівчині.
Нині 26-річний чоловік вже понад рік проходить реабілітацію у госпіталі в Клевані Рівненського району після того важкого поранення. Через стан здоров’я Євген більше не може повернутися на поле бою, однак після повного одужання планує й в цивільному житті працюватиме на Перемогу.
Своєю історією Євген Єфимов поділився із виданням Район.Рівне.
“Краще говорити на суржику, аніж на свинячій”
«Краще говорити на суржику, аніж на свинячій (має на увазі російську – авт.) мові!» – каже чоловік.
Рідні, зізнається, на українську повністю ще не перейшли. Втім, коли спілкуються з ним, російської не використовують.
У цивільному житті Євген захоплювався боксом, хоч за спеціальністю є кухарем-кондитером. Працював у ресторанах італійської, японської, європейської кухонь.
“Раптом між нашими окопами стали ангели”, – дивовижна історія з-під Бахмута
Боксом Євген займався протягом двох років. Вперше до залу пішов у 2014 році, коли йому було 17 років. Заняття відвідував таємно, аби ніхто з рідних не знав про це. Хлопець зізнається, батьки були проти, аби син займався цим видом спорту, тож і грошей, аби оплатити заняття, йому не давали.
«Я настільки хотів займатися цим спортом, що сам заробив грошей, щоб оплатити заняття. Батьки казали мені, що бокс – це погано, що можна стати дурнем, оскільки б’ють по голові. Після двох років занять змушений був залишити тренування через роботу. На той час працював кухарем-кондитером, працював на двох роботах, пів року не мав вихідних, організм не витримав і «здався» – я хворів три місяці. Та й тренер виїхав з країни», – пригадує Євген.
Поправивши здоров’я, хлопець влаштувався озеленювачем. Оскільки на цій роботі й платили більше, і графік був вільнішим.
За рік до повномасштабного вторгнення Євген Єфимов поїхав на заробітки до Польщі. Працював адміністратором в одному з тамтешніх закладів, що продає автозапчастини. Заробляв не погано, мріяв, що назбирає грошей й відкриє власну справу.
Історія кохання під час війни: “Не вдова я – дружина Героя”
“Мати знала, що я в будь-якому випадку повернуся в Україну”
Втім, коли 24 лютого 2022 року росія здійснила повномасштабний наступ на Україну, всі плани хлопця полетіли шкереберть. Євген твердо вирішив: повернеться додому й піде боронити країну від російських агресорів.
«Коли почалася велика війна, одразу подзвонив родичам, спитав, що вони планують робити. У відповідь почув: «нічого». Пояснив їм, що потрібно зібрати документи, речі першої необхідності й бути напоготові, бо не зрозуміло ж було, як росія діятиме далі. Запропонував виїхати в Польщу до мене, але вони відмовилися. Мати знала, що я в будь-якому випадку повернуся в Україну. Додому я приїхав десь через два тижні війни», – пригадує Євген.
Щойно повернувшись, хлопець пішов до військкомату, аби заявити про готовність стати на захист країни. Втім установа була зачиненою.
«Звісно, це мене трохи здивувало. Але, думаю: ну гаразд, шукатиму інше місце. Транспорт тоді не курсував, таксі теж не можна було викликати, тож повертався додому пішки. Аж раптом під’їхав автомобіль й чоловік у ньому спитав, чи не у військкомат я ходив. Почувши ствердну відповідь, сказав, що знає організацію, яка набирає військових у територіальну оборону. Так я потрапив у окремий розвідувально-диверсійний підрозділ «Kraken», – пригадує боєць.
У складі цього підрозділу Євген Єфимов побував у різних «гарячих точках» Харківщини: Салтівка, Руська Лозова… Служив там кулеметником. Військовий пригадує, як росіяни, втікаючи, залишали на позиціях цілі боєкомплекти.
«Попри те, що ми виконували завдання «на нулі», зарплати ми не отримували. Ми не розуміли тоді чому. В нас не було касок, бронежилетів… Три місяці ми ходили в тому, що мали. Суттєво допомагали волонтери. Вони привезли нам авто, безкоштовно заправляли та ремонтували його», – розповідає про початок служби співрозмовник.
Згодом боєць перевівся до іншого підрозділу, щоб постійно виїжджати на нульові позиції.
“Ракета прилетіла просто в мій автомобіль”
Після останнього виїзду бригади на бойове завдання Євгену видали автомобіль й він повинен був поїхати заправити його. Завізши побратимів у штаб, аби ті переодягнулися та помилися, сам вирішив поїхати до дівчини й зробити їй пропозицію.
«Я позичив у хлопців грошей, купив плюшевого ведмедя й каблучку, заправився і вже їхав до коханої. В цей момент мене «підбили» – ракета прилетіла просто в мій автомобіль», – пригадує момент поранення військовий.
Євген вижив дивом, проте отримав серйозні поранення – травму голови та повністю правого боку. Хлопець 25 днів провів у комі. Тоді він був в одній з лікарень Києва. Пригадує, як відвідати його приїхали побратими, він пам’ятав їхні обличчя, а от імена згадати не міг. Тепер знає, що це були хлопці з позивними Кузьма, Фізик та Джери.
«В мене була амнезія. Я взагалі не пам’ятав, що зі мною сталося. Події того дня розповіли потім товариші. Сталося так, що наші шляхи з тією дівчиною таки розійшлися. Коли вийшов з коми, вона не прийшла до мене, виявляється – виїхала за кордон. Намагався підтримувати зв’язок, та відчув байдужість, вирішив, що не варто нав’язуватися людині, якій ти байдужий», – продовжує захисник.
“Вислали останні гроші за службу. Це було рівно п’ять гривень”
Хлопець зізнається, на початку лікарі не давали матері жодних надій на те, що він житиме. Казали, що якщо й вийде з коми – «буде дурнем й ніколи не розмовлятиме». Нині ті ж самі медики дивуються, коли бачать, як боєць Єфимов самостійно ходить, розмовляє…
Унаслідок удару Євген отримав перелом тазової кістки, травма ніяк не заживала, тож тривалий час пересувався на кріслі колісному. Багато побутових речей вчився робити заново.
Нині Євген продовжує реабілітацію. Через стан здоров’я він є обмежено придатним для військової служби. Хлопець має другу групу інвалідності.
«Після того, як мене «списали», вислали останні гроші за службу. Це було рівно п’ять гривень. Виплати по інвалідності теж досі не отримую. Мені пояснюють це тим, що якісь документи досі не заповнені, досі працюють над тим. Коли під новий рік я був дома, товариші по службі, з якими я був на «передку», оплатили мені логопеда, бо після поранення сильно «повело» мову. Вони не дали мені опустити руки, а стимулювали продовжувати відновлюватися. За місяць після нашої зустрічі вони загинули під Бахмутом. Мій брат-двійник отримав там поранення», – зітхає Євген.
Військовий зізнається, півторарічна реабілітація суттєво покращила його стан. Тепер він ходить, краще розмовляє. Проте на досягнутому зупинятися не планує й щодня працює над тим, аби максимально відновити здоров’я. У шпиталі хлопець повернувся до спорту – регулярно відвідує спортивний майданчик на задньому дворі – підтягується на турніку, відтискається, підтягується на брусах. Відвідує басейн, продовжує заняття з логопедом.
Попри змогу виїхати за кордон, Євген Єфимов категорично відкидає цю можливість. Розповідає, що під час військової служби він паралельно займався волонтерством – допомагав жінкам із дітьми. Тож, завершивши реабілітацію, планує продовжити благодійність.
«Також планую все ж таки почати працювати самому на себе – відкрити якусь власну справу. Давно про це мрію, але війна посунула плани. Під час заробітків у Польщі відклав на це гроші, проте всі свої заощадження витратив на війну», – резюмує Євген Єфимов.
Фото Інни Львівської
