Ви звертали увагу на те, як граються діти? Нещодавно я гуляла зі своїми дітьми, які вирішили збудувати фортецю зі снігу. Вони почали енергійно скочувати кульки, згрібати сніг у купу, шукати, де більше снігу… І це було заняття з повним зануренням, увага була сконцентрована і спрямована на спільну справу. Процес був настільки захопливим, що і я захотіла приєднатися.

І спостерігаючи за тим, що відбувається, я подумала, наскільки ми, дорослі, розучилися ось так “гратися“, робити від душі і натхненно те, що ми хочемо. Адже, на перший погляд, все так просто – треба захотіти та розпочати бажану справу. Але що з нами відбувається зазвичай замість цього?

По-перше, треба ще зуміти захотіти чогось. Багато хто навіть не знає, чого хоче, крім того, щоб дістатися додому і поспати. Ми розучилися чути свої бажання, думати про них. А навіть якщо подумали про щось, одразу в голові виникає мільйон причин на тему того, чому це неможливо. Ми моментально знаходимо виправдання, чому навіть не потрібно намагатися здійснити задумане. Як же ми прийшли до цього?

У кожному є дитина, батько і дорослий

У нас усіх співіснують три его-стани: дитина, батько і дорослий. Дитина – це та частина нашого его, у якій проявляються наші хобі, захоплення, здатність мріяти. І саме вона зазвичай підказує нам те, що могло б нас порадувати, зробити життя барвистішим. Проте в цей момент у справу вступає батько, який критикує і дуже швидко знаходить аргументи проти. Адже його завдання вберегти нас від небезпеки, дотримуватися соціальних рамок, діяти по совісті. А сформувався цей стан ще у дитинстві, коли ми так часто чули від батьків, що щось небезпечно, незручно, заважає іншим, безглуздо, нецікаво, дорого тощо. Ви можете продовжити цей список.

Однак той час давно минув. Ми дорослі і можемо дозволити собі багато з того, що зробило б наше життя радіснішим, цікавішим, яскравішим. Але цей голос у голові, голос нашого внутрішнього батька, продовжує казати, що нам це не потрібно, що це надто складно та нереально. І ми знову і знову ховаємо в дальню шухляду наші маленькі і великі бажання доти, доки не перестанемо чути їх, адже психіка захищає нас від зайвих негативних емоцій, які ми щоразу відчуваємо, пригнічуючи бажання.

Зверніться до внутрішнього дорослого

І тут нам потрібна допомога нашого третього его-стану – внутрішнього дорослого, який є найбільш виваженим, раціональним та об’єктивним. Саме він покликаний вирішити конфлікт між дитиною та батьком, знайти оптимальне рішення. І саме в цьому стані ми найефективніше ухвалюємо рішення. А щоб подорослішати, необхідно розвивати такі якості, як усвідомленість, відповідальність, вміння чути інших, бути в процесі, постійний саморозвиток.

Коли ви відчули якесь бажання, але чуєте голос батька, який одразу каже “ні”, зупиніться та поставте собі кілька важливих питань. Наприклад, я давно мрію займатися танцями, але весь час є причини цього не робити – немає часу, це дорого, є важливіші завдання. Я запитаю себе:

• Чи я не зможу знайти час на улюблену справу? Я цілком могла б 1-2 рази на тиждень спланувати справи так, щоб вирватися на пару годин на танці.
• Це дорого? Можна пошукати різні варіанти: різні танцювальні клуби, абонемент на тривалий період зазвичай коштує дешевше і т.д.
• Що мені дасть заняття танцями? Я почуватимуся краще фізично та емоційно, що дозволить мені ефективніше та швидше виконувати інші важливі справи.

Я від душі бажаю вам стати для себе саме таким дорослим, який підтримуватиме вашу внутрішню дитину і допомагатиме вашим реальним дітям рости в гармонії з собою!

Авторка – психологиня Олександра Борисова