Цю наповнену глибоким змістом притчу розповів Отець Олексій Філюк. Прочитайте її і ви, щоб зрозуміти, який сенс у нашому житті має любов. Так, вона не вічна, але дає нам дещо дуже цінне, що не боїться розлуки.
Притча про любов і розлуку
Біля краю поля стояли Любов і Розлука і милувалися молодою парою. Розлука каже Любові: “Закладемось, я їх розлучу?”. Любов відповідає: “Зачекай, дай я підійду до них один раз, а потім ти можеш підходити до них стільки, скільки захочеш — і тоді ми побачимо, чи зможеш ти їх розлучити”. Розлука погодилася.
Любов підійшла до молодої пари, доторкнулась до них, подивилася в їхні очі і побачила, яка між ними виникла іскра… Любов відійшла і каже: “Тепер твоя черга”. Розлука відповіла: “Ні, зараз я нічого не можу зробити — їхні серця наповнені любов’ю. Я прийду до них пізніше”.
Розлука повернулася знову
Минув час. Розлука заглянула в будинок і побачила молоду матір з немовлям, батька. Розлука сподівалася, що любов вже минула і тому з надією переступила поріг їхнього будинку. Але, заглянувши в очі, вона побачила Подяку. Розлука повернулася і сказала: “Я прийду до них пізніше”.
Минув час. Розлука знову завітала до них. У будинку галасували діти, з роботи прийшов втомлений чоловік, мати заспокоювала дітей. Розлука сподівалася, що вже тепер вона точно зможghbnxе їх розлучити, адже за цей час і Любов, і Вдячність вже давно повинні були покинути їхні серця. Але, заглянувши в очі, вона побачила Повагу і Розуміння. “Я зайду пізніше”, — сказала Розлука.
Минув час. Знову прийшла в їхній будинок Розлука. Дивиться вона: діти вже дорослі, сивий батько пояснює щось своїм дітям, дружина щось готує на кухні. Глянула вона в їхні очі й розчаровано зітхнула: вона побачила в них Довіру. “Я прийду пізніше”, – сказала Розлука і вийшла.
Розлука запізнилася
Минуло ще трохи часу. Заглядає знову Розлука в будинок, дивиться, а там бігають онуки, біля каміна сидить, похнюпившись, старенька жінка. Розлука дивиться і думає про себе: “Ну ось, напевно, мій час прийшов”. Хотіла було заглянути їй в очі, але та встала і вийшла з дому. Розлука пішла за нею.
Незабаром прийшла старенька на цвинтар і сіла біля могили. Це була могила її чоловіка. “Напевно, я запізнилася, — подумала Розлука, — час зробив за мене мою роботу”. І Розлука заглянула в заплакані очі старенької. А в них вона побачила Пам’ять — Пам’ять про Любов, Вдячність, Повагу, Розуміння й Довіру…
