За два місяці мав виповнитися рік, як Уляна познайомилася з польським професором Кшиштофом. Чого тільки між ними не відбулося в перервах між її сесіями у столичному університеті та його міжнародними науковими конференціями! Тільки не билися через протилежні політичні погляди і… двадцятирічну різницю у віці.
Кшиштоф був досить заможною людиною, одночасно скупим на слова й співчуття. Проте коли у спальні гасла лампа, він враз ставав надзвичайно щедрим на емоції.
Бо був ще дідусь нічогенький: високий, статний, фізично здоровий, навіть – модний.
Завжди носив якісний одяг, брендове взуття і голомозу, наповнену формулами, рівняннями й алгоритмами голову. Вік видавали лише… фірмові кальсони під джинсами, і то тільки взимку, щоб не мерзнути. А щоб не наїсти собі старечі «пузо» і «морду», як це часто роблять українські чиновники, професор відмовився від вживання хліба й картоплі.
Натомість їв м’ясо з овочами, систематично ходив у спортзал, плавав у басейні та в Уляниних жагучих обіймах. А набравшись від усього цього енергії, він жер її нерви, немов молодий бик весняну траву.
Уляні навіть якось наснилося, що вона матадор, дражнить червоною косинкою здоровезного білого бика на арені. Проте рогатий мав вмонтований у голову комп’ютер, яким прораховував усі її дії та думки. Утікала з арени так, що аж прокинулася серед ночі сповнена страхом. Підсвідомість попереджала про можливий розвиток подій…
Удівець – то вимушена свобода
Кшиштоф став професором у п’ятдесят із гаком, за кілька років до смерті своєї дружини, котра буквально «розчинилася» в дітях, онуках та хатніх справах заради досягнення чоловіком високого наукового ступеня.
– Дружина керувала вдома, а я – на роботі. Мені так було добре, затишно, надійно, – пояснював Кшиштоф.
Уляні здавалось, що в цей момент у його очах блищали одна-дві скупі сльозинки.
– Маю усе, всього досяг, більше нічого не хочу, бо все найкраще вже у минулому, – монотонно з вершини життєвого досвіду втовкмачував професор відносно юній Уляні.
Але вона ніяк не погоджувалася на відсутність майбутнього у їхніх стосунках, адже Кшиштоф був вільним, хоч і не з власного бажання. Удівець – то вимушена свобода.
Теоретично їм нічого не заважало гасити лампу у спальні його варшавського будинку, а не в її дівочій квартирі на Волині. На жаль, уже в «стародівочій» квартирі…
Хотіла жити власним майбутнім, а не чужим минулим
Улянин сусід на прізвище Грек якось дав їй пораду: якщо мужчина зустрічається з жінкою рік і за цей час не освідчився у почуттях, то вже не одружиться з цією жінкою ніколи. Хоч Уляна з дитинства намагалась не жити чужим досвідом, цього разу визнала: Грек таки має рацію. Адже дев’ять місяців достатньо, щоб сформувалася й народилася дитина. То чому за такий самий часовий проміжок знайомства мужчини з жінкою у них не повинен «народитися» шлюб?
Коли виповнився рівно рік їх із Кшиштофом близькості, студентка Уляна вигнала професора за поріг. Бо, на її думку, він провалив життєво важливий екзамен. Уляна аргументувала свої дії «методом Грека». Вона хотіла жити власним майбутнім, а не чужим минулим. Навіть якщо це минуле є здобутком найбажанішого з мужчин.
Авторка – Світлана ФЕДОНЮК
