Я ненавиджу свої величезні вікна. Ненавиджу холодильник, який голосно працює. Ненавиджу годинник, який голосно цокає. Боюся ночі, сирени…
Знову сирена о 22.31. Біжимо, ховаємося, боїмося дихнути. Стримую сльози, щоб не налякати малого.
23.45 – відбій. Виходимо. Слава Богу, “ложна”.
Слава нашим Героям, нашим ангелам-охоронцям – не долетіла.
Лягаємо в ліжка і знову ці здоровезні вікна… І знову щось гуде, чи щось летить, чи то вже в голові уява працює…
Не сплю. Обдумую усі проблеми, які були, а виходить, що це були просто дрібниці…
Поспати потрібно – зранку на роботу…
Ранок. Прийшов, не будив. Все добре. Обійняла.
Сніг випав – не замерз. Спати хочу, ноги болять. Дякую тобі, Боже.
Дай миру.
Спаси наших Воїнів.
Вдень легше: робота – немає коли думати.
Боюся ночі. Не за себе. За дітей.
Втомилися…
Молимось…
Хочемо миру…
Автор – Леся Балла
