Чи знаєте ви, що старі жінки – залишаються Жінками? А старі чоловіки – Чоловіками? Напівживий-напівмертвий пацієнт, якого переводять з реанімації і назад, з паралізованою половиною тіла, і перетиканою крапельницями іншою половиною, відчувши, що простирадло сповзло і оголило… – паралізованою рукою (!!!) примудряється прикрити оголене місце.
Любові й ніжності потребують абсолютно усі…
Здавалося б – ну чи не байдуже тобі, коли взагалі незрозуміло, на якому ти світі? Ні. Жінку з однією груддю, майже без свідомості, привезли на рентген і оголили – і не відкриваючи очей, вона тягнеться долонею прикрити єдину грудь. А коли її руку ловлять і випрямляють – сором’язливо відвертає обличчя від лікаря …
Сьогодні вранці годували хворого. Одна половина паралізована. У якийсь момент він раптом стрімко рвонувся з ліжка. Я питаю: “Куди ж ви зібралися?” Він каже: “В туалет треба!” Я кажу: “Так на Вас памперс надітий, навіщо турбуватися? Просто розслабтеся.” Він, ледве вимовляючи слова перекошеним ротом, дивиться на мене зі сльозами: “Соромно …” Ну ми його залишили наодинці, головне, що тарілку каші всю з’їв.
Інший пацієнт, з дуже уривчастим сприйняттям реальності, знову й знову згинає руку з крапельницею і звичайно ж протикає вену. Доводиться шукати нове місце. Медсестра в розпачі, їй вже нікуди колоти. Я над ним зависла і кажу: “Не ворушіть рукою! Лежіть і не рухайтесь взагалі! Ви проткнули собі всі вени, більше нікуди колоти!” – і тримаю його руку, щоб медсестра поставила катетер. А він дивиться на мене не відриваючись, і другою рукою, вже перебинтованою вздовж і впоперек після його витівок, тягнеться дуже важко до мого обличчя, до самого обличчя. Я злегка відсунулася, але дивлюся йому прямо в очі і повторюю: “Не ворушіть рукою!” Сестра мені каже: “Ти з ким розмовляєш? Тебе немає для нього!”
А я тримаю руку і дивлюся в його блакитні очі. А він дивиться в мої. Сестра поставила катетер і попросила мене перевіряти, бо вже не може це бачити. Я прийшла через 5 хвилин – лежить, рука витягнута. Прийшла через 15 – рука лежить рівно. Через 20 прийшла – ліки закінчилося, він лежить, рука витягнута. Я кажу: “От який молодець, все прокапали! Лежіть так, зараз знімемо, не ворушіть рукою”. А він повернув до мене голову і так на мене подивився, що я відчула, що я не просто для нього Є, а що він все зрозумів, і йому не вени своєї шкода, а він з всіх сил намагався виконати те, про що я його попросила. Він героїчно тримав руку прямою, тому що я дуже про це просила.
Якщо людина позбавлена можливості виявляти свої почуття – це зовсім не означає, що почуттів у неї немає. Не сподівайтеся що в старості немає бажань. Зменшуються і зникають можливості, але не потреби.
Любові й ніжності потребують абсолютно всі живі. І навіть напівживі. І навіть напівмертві. І я вас зовсім здивую – і мертві теж потребують любові, поваги й дбайливості.
Я знаю хлопчика, який, після смерті дідуся, тримав його за руку аж до приїзду швидкої. Він потім не плакав на похоронах – він був спокійний і світлий, тому що зумів висловити всю свою любов і відданість, і звичайно його зв’язок з дідом вже ніколи не перерветься. Це дуже успішна людина, яка до речі щоразу, коли йде в магазин, дзвонить своїй літній мамі – що купити для неї, особисто для неї!
Якщо у вашій родині є старенькі або важко хворі, неходячі люди – не соромтеся зайвий раз погладити їх по руці, по голові, по обличчю, ніжно обійняти, сказати потаємні слова любові і вдячності. НАВІТЬ якщо виглядає так, що людина зовсім не реагує на зовнішній світ – це тільки ілюзія.
Тепер ви знаєте найстрашніше: старість не скасовує ні почуттів, ні потреб, ні сорому. Нічого не скасовує …
Андріана Юдіна
