Одній жінці подарували кокосовий горіх.
На Новий рік. На роботі був корпоратив, як зараз кажуть. Всім дарували подарунки; група енергійних співробітниць цим займалася. І кожному дістався подарунок від колективу. Дід Мороз діставав із мішка та дарував. Всім дісталися нормальні, навіть гарні подарунки: чайник, чохол для телефону зі стразами, навушники… А цій жінці, Вірі, дістався кокосовий горіх. Спеціально.
Віра була худенька, згорблена трохи стара діва сорока трьох років. Трохи захоплена та романтична. Дуже добра, послужлива, тиха така. Над нею сміялися. А тепер зовсім вирішили піджартувати; подарували кокосовий горіх. Безглуздий, волохатий такий, зовсім нікчемний. І всі сміялися, коли Віра цей горіх розгублено притиснула до грудей, як відрубану голову. Ну, випили люди, от і реготали до сліз. А найенергійніша дівчина сказала, регочучи, що тепер Вірі є про кого піклуватися…
Віра пішла додому зі своїм дивним подарунком. Подих в неї перехоплювало. Чомусь вона розплакалася гірко, як у дитинстві. Вона пішла зі свята; а вдома на неї ніхто не чекав. Вона ні шматочка не з’їла, а вона ж і пиріг принесла, і торт спекла, і салат зробила; але не залишилася і не поїла. Вона йшла темною вулицею з кокосовим горіхом у руках і плакала гірко над своїм безглуздим життям.
А на подвір’ї її будинку до неї підійшов чоловік із крайнього під’їзду. Привітався і спитав, що це у Віри в руках? Що це вона дбайливо притискає до грудей?
Віра сумно сказала, що це кокосовий горіх. Очевидно, це її вечеря. Тільки вона не знає, як його розбити. Дверима марно бити; у дитинстві так волоські горіхи кололи. А цей горіх дверима не розбити, мабуть.
Сусід сказав, що залізними дверима можна спробувати. Вони міцні. А можна розбити цеглою; будівництво поруч! Ходімо, спробуємо цеглою!
Віра пішла з сусідом на будівництво – від розпачу та туги. Вони почали кидати цеглу на кокос. Темного вечора, взимку, на будівництві дві дорослі люди кидали цеглу.
Але ж горіх не розколовся! Хоча вони сильно кидали, доки Віра не потрапила цеглою по нозі сусідові. Віталій його звали, до речі.
Віталій закричав: Уй-я! Ой!», – як у дитинстві. А потім сказав, що на роботі має зброю і завтра він застрелить цей горіх. Візьме та вистрілить у нього! Там і подивимося, чи він такий міцний! І не такі горіхи він розколював! Робота така!
Загалом, вони зайшли потім до Віталія, він сильно кульгав. І стали пиляти горіх ножівкою. Дуже захопилися, навіть сварилися один з одним, як у дитинстві. І били по горіху молотком. Дуже цікаво провели час!
А потім Віра зварила макарони, доки Віталій бив горіх. І сиром посипала. Вони поїли і знову зайнялися розбиванням кокосу. І веселилися, реготали, сварилися, розповідали історії з дитинства.
А потім зрозуміли, що створені один для одного. Їм було дуже добре і весело вдвох. Класно! – як у дитинстві говорили.
І Новий рік вони разом зустрічали. І всі наступні Нові роки – теж. І завжди купували кокосовий горіх. На згадку про знайомство…
А з роботи Віра пішла. Знайшла іншу, вона почала весілля вести, вивчилася на тамаду. І різні корпоративні свята. На яких вона пильно стежить, щоб нікого не образили. Не залишили без подарунка. І не образили кокосовим горіхом, наприклад…
Хоча важливо те, що всередині горіха, чи не так? А там можуть бути щастя, кохання та достаток. Ось так.
