Мій батько, коли йому було сімнадцять років, на ярмарку побачив дівчинку. Чотирнадцятирічну дівчинку в синій сукні з синім бантом. І закохався. Чекав, коли їй виповниться вісімнадцять, запропонував стати його дружиною – і вона стала. Він її кохав…
Вони були досить бідні фермери, мама доїла корів, робила всю роботу, але вони жили і раділи кожному прожитому дню, до самого кінця. І це було щиро, так зворушливо і чудово!
Я бачила, як хороші люди в хороших сім’ях лаються, кому піти поставити чайник. У нас сварилися тільки в протилежному значенні – кожен хотів піти поставити чайник. Кожен хотів взяти на себе. Коли твій супутник хоче взяти на себе більше, то тобі хочеться взяти ще більше… Тут цікавий механізм, я його простежила. Чим менше хоче взяти на себе твій супутник, тим менше тобі хочеться взяти. І навпаки. Тут зворотний зв’язок. І батьки виривали один в одного з рук домашні справи, неприємні доручення, важкі завдання – все це кожен хотів зробити за іншого…
Ще я пам’ятаю як тато вранці, коли голився, співав, і мама йому говорила: “Перестань співати – не можу зосередитися!”
А мама працювала тоді в якихось дошкільних установах і писала вранці звіти. А тато їй відповідав – дивно, чому такі речі запам’ятовуються, – він говорив: “Я не буду співати, а ти коли-небудь будеш думати: як шкода, що він більше не співає, як добре було би, якби він заспівав”.
Ось це я пам’ятаю, ось цю фразу я пам’ятаю: “Як добре було би, якби він заспівав”.
Щасливим і веселим виявився їхній шлюб – єдність душ і прагнень, і ось такого шлюбу я не зустрічала ні в кого – щоб він був не тільки глибокий і серйозний, але радісний і веселий в кожну дану хвилину…
І кожен ранок починався з молитви батька – він благословляв Бога за те, що йому послав цю диво-дружину, цю диво-любов, це диво-почуття. І ось ми в тіні цієї великої любові, обожнювання, виросли…
Потім я запитала:
– А мама?
– Мама померла десять років тому.
– Господи, а батько?
– Батько живий.
– Як же він пережив, жахливо, напевно, смерть матері?
– Що ти! Він благословляє кожен день Бога, що біль розлуки випала йому, а не їй…
Ліліaннa Лунгін
