Коли ми перетворюємося з жінок на тіток?

Справа тут зовсім не у віці і не в манері одягатися. Як і чому спрацьовує отой внутрішній запобіжник та чи можливе повернення назад?

Не бути, як мама?

“Коли я була маленькою, і мама кричала на мене через якусь мою провину, – розповідає клієнтка, – я завжди думала, що ніколи не буду такою, як вона. Ні, я її любила, і зараз люблю. Але мені в такі хвилини ставало соромно не за себе, а за неї. За її червоне, негарне від гніву обличчя, старий халат, який лише підкреслював розповніле тіло. А ще було шкода її. Адже я знала, що зараз побіжу у свій такий цікавий світ, і що попереду в мене – ціле життя. А вона, як завжди, щось готуватиме, митиме посуд і прибиратиме.”

“І що найцікавіше, – говорила далі жінка, – зараз я так само зриваюся на свого сина. Навіть називаю його тими сами лайливими словами, як мене мати. А одного разу – це було в передпокої – мимохіть подивилася при цьому на себе в дзеркало і побачила там маму. Тільки не в халаті, а в заяложеному спортивному вбранні. Але вираз обличчя був той самий. І руки – чи то в борошні, чи у м’ясному фарші. Жахнулася: коли ж відбулося фатальне перетворення? Адже досі вважала себе молодою симпатичною жінкою. І зрозуміла – час щось із цим робити”.

Побачення з минулим, яке не відбулося

А для Олени таким “дзвіночком” був реальний телефонний дзвінок із минулого.

Її колишній однокурсник – кохання усього життя, який поїхав за кордон, – повернувся і дуже хотів із нею побачитися. Але щасливе передчуття жаданої зустрічі скоро змінилося розпачем.

Олена порівняла себе з тією безтурботною веселою дівчиною, якою він, певно, її пам’ятав. І зрозуміла – вона тепер зовсім інша людина.

Ні, виглядала вона більш-менш. Але про що вони говоритимуть? І жінка з жахом зрозуміла, що останні п’ятнадцять років жила винятково турботами про чоловіка і дітей.

Та й коли вони сидітимуть десь у кав’ярні, їй час від часу телефонуватиме чоловік – так у них заведено. А ще з’ясувалося, що у неї навіть немає жодної пари взуття на підборах.

Від побачення Олена відмовилася. Але від себе ж не втечеш.

Ці історії – з реального життя, їх багато, вони різні. Але є дещо спільне, чого слід уникати, якщо хочете залишитися цікавими насамперед собі.

Усе – під контролем чи легкість буття?

Перше – ви не відділяєте себе від сімейних клопотів. Якщо перед вами постає вибір, помити підлогу чи сходити в кіно, ви вибираєте перше.

Але якщо бути берегинею – не є вашим покликанням, то залишайте сили і час для інших частинок вашого “я”: захоплень, зустрічей, подорожей.

І нехай вечеря, приготована чоловіком чи дітьми, буде не такою смачною, чи ви взагалі обійдетеся – який жах! – бутербродами, зате ви не жертвуватимете власними інтересами.

Друге – ви намагаєтеся все і всіх контролювати.

Найпоширеніша помилка – плутати піклування з контролем. Перше – здорове прагнення, бо йде від відповідальності. Друге ж – невротичне, оскільки базується на страху втратити.

А ще бажання контролювати небезпечне тим, що, мов хвороба, поширюється на всі сфери життя.

Ви знаєте таких тітоньок, які голосно роздають поради. Надто тоді, коли їх не запитують Ви ж не хочете стати однією з них? Отже, відпустіть чоловіка, дорослих дітей й усі ситуації, на які ви не можете вплинути.

Третє – ви добре знаєте життя. Особливо те, що нічого доброго від нього чекати не варто.

Змініть цю установку.

Адже, як кажуть індуси, ми приходимо туди, куди прямували. А творчі люди вважають – коли приходить професіоналізм, зникає легкість. Тож, дива бувають, просто ми їх не помічаємо.

Четверте -вас все і всі дратують.

Так, є дійсно багато підстав стати мізантропом і соціопатом. Але варто пам’ятати, що причиною нелюбові до всіх і кожного є насамперед невдоволення собою.

Згадайте, коли ви були закохані і поспішали на побачення, хіба вам заважав дощ чи ремонт у сусідів? Пригадуйте те душевне піднесення і частіше налаштовуйтеся на його хвилю.

Коли “егоїстка” – комплімент

П’яте – ви із чоловіком звикли бути завжди “на зв’язку”.

Це не ознака близькості. А те ж таки бажання контролювати.

Тільки на цей раз не дії, а емоції. Зосередьтеся на власному житті, власних переживаннях. Тим цікавіше буде поговорити про прожитий день за вечерею.

Шосте – ви в усьому праві, вважаєте за потрібне це доводити, а від інших вимагаєте правди і тільки правди.

Пам’ятайте, що світ різний, правда у кожного своя. А доводити щось комусь буває марно хоча б тому, що у вас різні системи цінностей.

Сьоме – ви хочете бути потрібною й часто стаєте “жилеткою” для подруг і колег.

Але разом з тим страждаєте від того, що вас використовують і що вам доводиться жити чужим життям.

Це означає, що ви підсвідомо заробляєте гарне ставлення до себе. Бо вважаєте, що вас – окремо від добрих справ – немає за що любити.

Восьме – вам ніколи нічого не потрібно.

Нові речі купуються дітям, чоловікові. Ви ж живете за принципом “хто там мене бачить”.

Має бути навпаки.

Дев’яте – ви забули, хто ви і навіщо – без від чоловіка і дітей.

Але ж колись, певно, писали, малювали, грали на гітарі?

Знаю, що скажете: немає часу. Але ж це неправда.

Викресліть хоча б половину з цього переліку – буду за вас рада.

Джерело

Поділитись у:

Читайте також:

Ми у Facebook