Якось я поверталася з роботи додому. В під’їзді зустріла мене сусідка, вона вже давно на пенсії, а живе на 5-му поверсі, рідко виходить на вулицю, адже ліфта у нас немає. Ірина Миколаївна попросила піти в магазин і купити їй продукти, давши мені довгий список. Відмовити їй я не могла, не залишати ж голодною жінку, тому все старанно купила і їй принесла додому. А вранці Ірина Миколаївна зі мною перестала вітатися, тепер обходить мене стороною
Ірина Миколаївна, моя сусідка по сходовій площадці, жінка вже не молода, рідко сама виходить з дому, адже п’ять поверхів для неї серйозна тому перешкода.
Діти їй звичайно допомагають, але вона їх намагається зайвий раз не обтяжувати своїми проханнями та турботами. Найчастіше зараз жінка звертається до своїх сусідів, щоб, йдучи в магазин, заодно і їй щось купили.
Якось увечері повертаюся я з роботи додому і зустрічаю Ірину Миколаївну на майданчику, де вона мене вже з нетерпінням чекає не одну годину, знаючи в скільки я приходжу. І каже: «Ти ж зараз підеш з собакою гуляти, пройдися в сторону магазину». І простягає мені список.
У мої плани це не входило, але не залишати ж стареньку жінку голодною, тому відмовити, звичайно, я не могла. Беру список, заходжу за собакою і виходжу відразу на вулицю.
Зайшла в магазин, купила все по списку, і поверталася додому з великою, важкою сумкою продуктів, розмірковуючи яку купу справ мені треба ще вдома переробити. І тут моя собака надумала зробити свою купу справ, і поки я була в своїх думках, зробила це прямо на дорозі. Дістала я з кишені, заздалегідь приготовлений пакетик, склала все туди, озирнулася, а контейнера для сміття поблизу немає, як і вільних рук теж, адже в одній руці важка сумка, а в другій повідок з собакою. Ну і не придумала нічого кращого, як покласти кульочок тимчасово, як я тоді думала, в магазинний пакет. Я його акуратно зав’язала, і поклала так, щоб він нічого не діставав.
Загалом, мабуть втома після довгого робочого дня позначилася, але про це я згадала не скоро. Спочатку дивувалася, що Ірина Миколаївна перестала мене зустрічати після роботи на майданчику. Потім сама вирішила до неї завітати і запитати чи не треба чого їй купити, а вона лише сухо мовила:
– Ні! – і зачинила переді мною двері. Я була дуже здивована.
І лише через якийсь час мене осінило чому в моїй сусідці, раніше завжди привітній жінці, раптом сталася така зміна. Моя уява відразу ж намалювала картину під назвою «пакетик з сюрпризом». Можу тільки здогадуватися, що подумала в той момент про мене Ірина Миколаївна. Тепер вона навіть не вітається зі мною.
І ось тепер думаю, чи варто з нею порозумітися і все їй спокійно пояснити, або скористатися ситуацією, щоб більше не грати роль соцпрацівника. У неї є діти та рідні, нехай допомагають.
