Батьки від народження піклуються про нас. Вони нас годують, не сплять ночами і роблять все можливе, щоб в майбутньому ми стали щасливими.
Абсолютно всі люди допускаються помилок. Інколи бувають моменти, особливо в старості, коли батьки, часом, дратують своїх дітей. Але потрібно пам’ятати про все те, що вони для нас робили. Вони були поруч в моменти нашої радості, і часто самі ж створювали цю радість. А ще, саме батьки, розділяли з нами горе, хвилини розчарування, тримали нас за руку і підтримували.
Без перебільшення найцінніші люди в нашому житті – це батьки. Хочеться поділитися з вами однією історією, яка нещодавно трапилася мені на очі. Гадаю для багатьох із нас вона стане повчальною.
«Чоловік, якому було 78 років, сидів на дивані в своєму будинку разом із 36-ти річною донькою. За вікном на підвіконник сів великий голуб. Батько запитав в своєї дочки: «Що це?». Дочка спокійно відповіла: «Тату, це голуб». Через кілька хвилин чоловік знову запитав: «Доню, що це за вікном?». Донька відповіла батькові, проте вже не так спокійно: «Я щойно тобі говорила! Це голуб!». Ще за кілька хвилин чоловік задав те саме питання втретє. Донька розсердилася, і проігнорувала запитання, в голові була лише думка: «Це голуб! Голуб!, скільки можна повторювати?!». Не почувши відповіді, чоловік запитав і четвертий раз. Тут дочка не витримала і почала кричати своєму батьку: «Як ти не розумієш, що це? І питаєш постійно одне й те саме! Я вже відповідала тобі! Це – голуб!» Після почутого батько поволі піднявся з дивану і мовчки пішов у свою кімнату. Через деякий час він повернувся, а в руці тримав старенький потріпаний зошит.
Це був щоденник, який він вів від моменту народження своєї доньки, і в якому записував усі події пов’язані з нею. Батько відкрив щоденник і протягнув його своїй доньці. «Зачитай, будь-ласка, ось тут», сказав чоловік. Дочка взяла цей зошит і почала читати: «Сьогодні моїй донечці виповнилося 4 роки. Ми сиділи з нею на дивані, як на підвіконник сів голуб. Вона 18 разів запитала в мене: «Що це?» І щоразу, коли вона задавала це питання, я міцно обіймав її і відповідав: «Це – голуб, доню», це питання мене зовсім не дратувало, навпаки я відчував почуття безмежної любові до своєї дитини».
Наші батьки миряться із багатьма речами, які можуть їх дратувати.
Ми часто цього не помічаємо, особливо в дитинстві. Але з часом, батьки теж потребують нашої уваги. Через це вони можуть відчувати себе тягарем для нас. Потрібно пам’ятати про все те хороше, що колись робили для нас батьки і всіма силами намагатися дякувати їм за це. І приділяти їм увагу, як і вони колись приділяли її нам, попри свої справи. Це зробить їх щасливими, додасть здоров’я і продовжить їм життя.
Будьте добрими до тих, хто любить вас більше за все на світі. Терпіння – це найменше, що ми можемо запропонувати своїм батькам.
