У місцевості Іем це зрозуміли ще у XVII столітті. Для них цей вибір означав іще й самопожертву. Тобто жертвою могло стати власне життя та життя найближчих.
Представляємо вашій увазі текст Історичної правди про те, як соціальна відповідальність зупинила чуму у місцевості Іем.
“Знаєте, ми залишали гроші на дні джерела, щоб вода могла їх відмити. Люди з сусіднього села приносили нам їжу – клали поруч із джерелом, а гроші забирали. Для дезінфекції ми додавали у питну воду оцет… жахливо! І кожний боявся підчепити заразу…”
Ці слова церковного сторожа здивували Генрі Воллама Мортона: “Мешканці маленького дербиширського села Іем до тепер згадують про Лондонську чуму, ніби це сталося на минулому тижні”.
У Лондоні чума 1664-1666 років знищила 100 тисяч мешканців. Загинув майже кожний четвертий. Пошесть почала захоплювати ближні і дальні околиці, допоки не дісталася місцевості Іем.
Наприкінці літа 1665 року торговець з Лондона надіслав місцевому шевцю скриню із замовленими тканинами. Вони відсиріли в дорозі і швець відправив помічника просушити їх. Та разом із тканиною до Іема приїхали чумні блощиці.
Усе почалося з одного-єдиного сувою з Лондона. Вітраж церкви св. Лаврентія в Іем, Дербишир, Англія
Незабаром помічник шевця помер. Чума прийшла в Іем.
До цього чума поширювалася переважно на півдні Англії. Тепер у неї з’явився шанс розширити свої володіння на півночі.
Безсумнівно, так воно і сталося б, якби мешканці Іема не запровадили карантин.
Вільям Момпессон був місцевим священником. Він розумів, що масова втеча людей спричинить спалах чуми по всій північній Англії.
Він спробував переконати односельців залишитися у селі і так – зупинити поширення зарази.
Іем. “Чумний коттедж” та церква св. Лаврентія. Листівка поч. ХХ ст.
У мешканців від початку був вибір: тікати, чи залишатися. Дружина пастора Кетрін Момпессон вибрала залишитися з чоловіком. Як і більшість їх односельців.
Момпессон окреслив навколо Іема коло, за межі якого жоден з мешканців села не міг виходити. У межевому камінні мешканці села зробили отвори, в які вкладали змочені в оцеті гроші. Так само як у джерелі, про яке Генрі Мортону згадував сторож місцевої церкви.
“Джерело Момпессона” / Фото eyam-museum
Торговці з сусідніх місцевостей забирали монети та залишали зерно і м’ясо. У декількох місцях були організовані сховища для продуктів харчування…
Спочатку смерть забирала по кілька життів протягом місяця. Потім – по парі десятків. Влітку 1666 року чума зібрала страшні жнива.
Тільки у серпні від хвороби загинуло 78 мешканців – майже чверть усього населення села.
Елізабет Хенкок втратила чоловіка і шістьох дітей за вісім днів. Вона обв’язала ноги дітей мотузками, щоб не торкатися тіл руками, і так тягла кожного до місця поховання в полі за селом…
Дружина пастора Кетрін Момпессон поскаржилася одного дня, що відчуває якийсь солодкуватий запах. Пишуть, що це був симптом близької смерті. Так Момпессон зрозумів, що Чорна смерть торкнулася крилом і його родини.
1 листопада 1666 року епідемія закінчилася так само несподівано, як і почалась.
З 344 мешканців місцевості Іем померло 267. Але чума далі не просунулася. Їх дії зупинили просування епідемії.
Вільям Момпессон (1639-1709)
“Якби у нашій країні був звичай нагороджувати міста та села хрестом Вікторії, я б, не замислюючись, нагородив це невеличке село Іем – за холодну і зважену мужність, яка тут проявилася в годину страшних випробувань,” – так Генрі Воллам Мортон завершує свої подорожні нотатки про Іем та події 1666 року.
Соціальна відповідальність – найкращі ліки проте епідемії. У місцевості Іем це зрозуміли ще у XVII столітті. Для них цей вибір означав іще й самопожертву. Тобто жертвою могло стати їх власне життя та життя найближчих.
Іем. Жалобні урочистості 1913 року / Фото eyam-museum
Пандемія коронавірусу – виклик значно менш драматичний, ніж той, з яким людство зіткнулося 355 років тому. Але соціальна відповідальність кожного знову може комусь врятувати життя.
Олександр Зінченко
