На думку психологів, ота золота середина – половина – не завжди доречна і корисна в житті. Краще або повне, або порожнє: до прикладу, візьмемо тарілку супу. Людина, яка бачить перед собою повну порцію, буде тішитися і, з’ївши її, стане ситою. Порожня миска змусить до рішучих дій та пошуку їжі. Не знайде – помре з голоду.
Пів порції – і ми на роздоріжжі: ти не відчуваєш ні свободи, ні відчуття ситості. Вагаєшся: чи піти і шукати цілу порцію? А якщо і того не буде? Чи залишитися і задовольнитися тим, що є, адже пів порції в тебе вже є перед очима. І неминучі муки…
Чому півпорції такі небезпечні?
Якщо проаналізувати, чи ми не зупиняємося перед цією неповною тарілкою, складаємо лапки догори й неминуче чекаємо на вирок долі, то відповімо, що так. І багато людей також. Складають на вівтар бажання, прагнення, таланти, ідеї, мрії, бо за рогом – темінь, бо там – страх і невідомість.
Кожна життєва ситуація пістрявіє цією “неповністю”.
1. Робота. Ми мовчки терпимо мізерні зарплати, бо “добре, що і те є”, “а інші й того не мають” і так далі. Увесь можливий потенціал та прагнення схиляються перед отим “добре, що є”… Залазимо в борги, кредити, та не хочемо змінити й втекти від ситуації “пів порції”: а якщо десь там, куди втечемо, не буде і того? Але спитайте себе інше: а якщо буде щось нове, справжнє? Інше? Повне? Повноцінне?
2. Стосунки. Ствердимо одне: пів порції гарного ставлення та любові є завжди. Нечасті поцілунки й увага, трохи любові, – досить! Інші й того не мають! Так, ну немає в нас тієї любові, про яку інші люди розповідають, що вона є, що вони заради неї здатні на неймовірні вчинки! Ну немає, ну то й що? Зате є “оце”. Отаке, як є. І так, напівголодна, спрагла за почуттями людина живе не один рік, живиться тими пів порціями, які й сама бажає.
Тому пів порції пригальмовують наш розвиток як індивідів та особистостей, не дають змоги рухатися вперед, змушують чіплятися за рутинність і посередність. В одній руці – синиця-звичка: добре, що і те маю, в іншій – журавель-невідомість: а якщо і те втрачу? Що тоді?
Погодьтеся, кожному є про що подумати. Та сили щезають, як пісок крізь пальці, як і щастя та задоволення від життя. І зауважте далі: людина, яка дає вам пів порції любові та піклування, бачить, що ви легко її приймаєте і поступово починає зменшувати її: до 1/4, до 1/8… Так в житті залишаються крихти, залишки почуттів, емоцій, щастя… А навіщо давати більше? Навіть витрачатися?
Кожна людина переживає той переломний момент, коли скаже собі й світові: “Досить! Іду шукати справжнє, повне, ціле!!!” Це дуже важко зрозуміти й усвідомити, коли тебе усе життя годують половинками. Але на світі є ціле, ваше ціле. Шукайте його, допоки ще не пізно, допоки є ще сили вирушати на пошуки…
