19 квітня 1967 року двадцятирічна американка Кетрін Світцер вийшла на старт Бостонського марафону з номером 261. Вона хотіла довести, що здатна пробігти 42 кілометри, але під час забігу на неї накинувся один з організаторів і спробував силоміць зняти зі змагань. Фотографії цієї сцени стали всесвітньо відомими, а через 50 років Кетрін повернулася на той самий марафон із тим самим номером – уже в зовсім іншому світі.

Є фотографії, які розповідають про свою епоху більше, ніж сотні сторінок історичних документів. На одному з таких знімків – молода жінка у світлому спортивному костюмі. На грудях у неї великий номер 261. Поруч біжать чоловіки, один із яких намагається схопити її та зірвати номер.

Це не постановочний кадр і не сцена з кінофільму. Так 19 квітня 1967 року виглядала спроба усунути жінку з одного з найпрестижніших марафонів світу.

Жінку звали Кетрін Світцер. Вона стала першою офіційно зареєстрованою учасницею Бостонського марафону. Але для того, щоб завершити забіг, їй довелося не лише подолати дистанцію, а й протистояти людині, яка вважала, що жінкам тут не місце.

Дівчина, яка просто хотіла бігати

Кетрін Світцер народилася 5 січня 1947 року. Вона зростала в родині американського військового, займалася спортом і ще в юності полюбила біг. У шістдесятих роках минулого століття можливості жінок у спорті були значно обмеженішими, ніж сьогодні.

Дистанції, на яких жінкам дозволяли офіційно змагатися, були переважно короткими. Побутувало переконання, що жіночий організм не пристосований до тривалих фізичних навантажень. Марафон із його 42 кілометрами 195 метрами багато хто взагалі вважав винятково чоловічим випробуванням.

Але Кетрін думала інакше. Вона навчалася журналістики в Сірак’юському університеті й тренувалася разом із чоловіками. Її наставником був досвідчений бігун Арні Бріггс, який сам неодноразово долав марафонську дистанцію.

Кетрін наполегливо готувалася до забігу. Її метою було не встановлення рекорду й навіть не перемога над суперниками. Вона хотіла пробігти Бостонський марафон від старту до фінішу.

Радимо також прочитати: Понад 5 000 км боротьби з тілом і страхами: історія про Людину-ріку

Як одна літера допомогла їй потрапити на марафон

Коли Кетрін вирішила взяти участь у змаганнях, вона подала заявку під іменем K. V. Switzer. Це були її справжні ініціали, якими вона звикла підписуватися. Вона не вигадувала чоловічого імені й не намагалася видати себе за чоловіка.

Організатори прийняли заявку та видали їй офіційний номер – 261. Ніхто не звернув уваги на те, що учасницею може бути жінка.

І тут є цікавий історичний нюанс. Хоча Бостонський марафон тоді вважався чоловічим змаганням, за свідченням самої Світцер, у правилах реєстрації не було прямо написано, що жінкам заборонено подавати заявки. Тож формально вона зареєструвалася так само, як інші учасники.

Уранці 19 квітня Кетрін одягнула спортивний костюм, прикріпила номер 261 і вийшла на старт. Вона ще не знала, що невдовзі її фотографії побачить увесь світ.

Напад посеред дистанції: що сталося на Бостонському марафоні

Після старту Кетрін бігла разом із тренером Арні Бріггсом, своїм хлопцем Томом Міллером та іншими учасниками. Спочатку все відбувалося звичайно, але невдовзі один із керівників забігу Джок Семпл помітив серед марафонців жінку з офіційним номером.

Він вибіг на трасу й кинувся до Світцер. Семпл вимагав, щоб вона залишила змагання та віддала стартовий номер. Він спробував схопити її й зірвати номер 261 з одягу.

Для Кетрін це стало несподіванкою. Вона опинилася в ситуації, коли посадовець спортивного заходу намагався фізично перешкодити їй продовжувати біг.

Поруч перебував Том Міллер, який також брав участь у марафоні. Він відштовхнув Семпла, після чого Кетрін змогла продовжити дистанцію. Увесь епізод зафіксували фотографи, які супроводжували забіг.

Згодом саме ці кадри перетворилися на один із найвідоміших символів боротьби жінок за рівні можливості у спорті.

Чому вона вирішила не зупинятися

Спроба силоміць усунути Кетрін з дистанції налякала її. Але водночас змусила інакше подивитися на власну участь у марафоні. До старту вона хотіла лише перевірити свої сили, а після нападу зрозуміла, що її фініш матиме значення не тільки для неї самої.

Якби вона зійшла з дистанції, противники жіночого марафону могли б використати це як аргумент, що жінки не здатні долати такі відстані. Тому Кетрін вирішила бігти далі, хоча попереду були десятки кілометрів.

Світцер перетнула фінішну лінію приблизно через чотири години двадцять хвилин після старту. Їй вдалося те, чого багато хто тоді навіть не очікував від жінки: офіційно зареєструватися, вийти на старт і завершити Бостонський марафон.

Звісно, вона не була першою жінкою, яка подолала цю дистанцію. Роком раніше, у 1966-му, американка Боббі Гібб пробігла Бостонський марафон без офіційного номера. Її результат становив три години 21 хвилину 40 секунд. Проте саме Кетрін стала першою жінкою, яка вийшла на дистанцію з офіційною реєстрацією та стартовим номером.

Фотографії, які змінили ставлення до жіночого бігу

Фотографії нападу Джока Семпла з’явилися в американській пресі й швидко набули розголосу. Вони показували очевидну суперечність: жінка, яка хотіла займатися спортом, мусила захищати своє право навіть залишатися на дистанції.

Світцер згодом неодноразово пояснювала, що її участь у марафоні спочатку не була задумана як політичний протест. Але після подій 1967 року вона вирішила працювати над тим, щоб інші жінки не стикалися з такими перешкодами.

Її власна спортивна кар’єра також тривала. Кетрін продовжувала тренуватися, брати участь у марафонах і покращувати свої результати. У 1974 році вона перемогла в жіночому заліку Нью-Йоркського марафону, а вже у 1975-му пробігла Бостонський марафон за дві години 51 хвилину 37 секунд.

Це був разючий прогрес порівняно з її першим результатом.

Через п’ять років жінки отримали офіційне право бігти Бостонський марафон

У 1972 році Бостонський марафон уперше офіційно допустив жінок до змагань. Від історичного забігу Кетрін Світцер минуло лише п’ять років, але зміни не відбулися самі собою. Їм передували виступи спортсменок, боротьба за рівні можливості та багаторічні спроби змінити правила змагань.

Світцер стала однією з активних учасниць цього руху. Вона допомагала розвивати жіночий біг, організовувала забіги й працювала над розширенням можливостей для спортсменок у різних країнах.

Зокрема, брала участь у розвитку міжнародної серії жіночих бігових змагань, яка охопила сотні заходів у десятках країн. Ця діяльність стала частиною ширшого руху, завдяки якому жіночий марафон увійшов до програми Олімпійських ігор. Уперше жінки змагалися на олімпійській марафонській дистанції 1984 року в Лос-Анджелесі.

Через 50 років вона знову одягнула номер 261

17 квітня 2017 року на старт Бостонського марафону вийшла сімдесятирічна жінка. На її грудях був номер 261. Це була Кетрін Світцер.

Минуло пів століття відтоді, як організатор намагався зірвати з неї цей номер. Тепер ситуація була зовсім іншою. Жінки брали участь у марафоні офіційно, а сама Світцер стала однією з найшанованіших постатей у світовій історії бігу.

Вона повернулася до Бостона не лише заради особистого ювілею. Разом із нею бігли учасниці та прихильники руху 261 Fearless, який підтримує жінок через заняття бігом.

Кетрін знову подолала всі 42 кілометри 195 метрів. Її результат становив чотири години 44 хвилини 31 секунду. Вона була лише приблизно на 24 хвилини повільнішою, ніж у своєму першому історичному марафоні.

Але цього разу ніхто не намагався відібрати в неї номер. Навпаки – організатори зустрічали її як легенду змагань.

Стартовий номер, який більше нікому не видадуть

Наступного дня, 18 квітня 2017 року, Бостонська легкоатлетична асоціація офіційно оголосила про вилучення номера 261 з обігу. Його вирішили більше не видавати іншим учасникам марафону. Так організатори вшанували історичне значення участі Світцер у змаганнях.

Номер, який у 1967 році намагалися силоміць зірвати з її одягу, став символом спортивної рівності. Сама Кетрін продовжила діяльність, пов’язану з підтримкою жіночого бігу.

Організація 261 Fearless, яку вона співзаснувала, допомагає жінкам долучатися до фізичної активності, знаходити спільноту та розвивати впевненість у власних силах.

Чому історія Кетрін Світцер важлива й сьогодні

Історія Кетрін Світцер – не лише про спорт і не лише про один марафон. Вона про часи, коли суспільні уявлення про можливості жінок визначали, до яких занять їх допускали, а до яких – ні.

Сьогодні жіноча участь у марафонах видається цілком звичною. Але ще кілька десятиліть тому за це право доводилося боротися.

У 1967 році Кетрін вийшла на старт, щоб подолати 42 кілометри. Вона не знала, що її участь у забігу стане частиною значно більшої історії. А через 50 років повернулася на ту саму дистанцію, щоб показати, наскільки багато змінилося.

Мабуть, найпромовистіше в цій історії те, що номер 261, який колись намагалися відібрати в жінки, став знаком пошани до її досягнення. Іноді для великих змін достатньо, щоб хтось наважився зробити те, що іншим довго здавалося неможливим.

Радимо також прочитати:

• Вінстон Черчилль і Клементина Хозієр: секрет ідеального шлюбу
• Драма кохання, яка змінила  історію освіти: неймовірна історія життя Марії Монтессорі