А ви знаєте, що бутерброд завжди падає мордою вниз? Не тому, що він поганий. І навіть не тому, що руки, які його впустили, ростуть з дупи. Ні. Просто закон фізики. Холодний, байдужий і абсолютно без сентиментів.
Я це до того, що життєві сценарії дуже часто приходять саме ті, яких ви боїтеся. Не тому, що Всесвіт вас не любить, а тому що негативні думки в рази, у сотні разів сильніші за позитивні. Так влаштована і фізіологія, і психіка, і сама людська природа. Страх, тривога, злість, заздрість, внутрішнє тремтіння — це енергія з турбонаддувом. А рожеві мантри — це велосипед проти КамАЗа.
Якщо ваша голова постійно набита злобною злобністю, нервовими страхіттями, заздрістю, образами і всім цим побутово-соціальним гівнищем, не дивуйтеся, що саме це життя вам і підкидає. Життя, воно як той офіціант без гумору — приносить рівно те, що ви замовили, навіть якщо замовляли подумки і з матюками.
П’ятихвилинні афірмації тут не працюють
Секундне «стоп, я хороша» між двома нападами паніки — теж. Якщо ви 23 години на добу варитеся у внутрішньому пеклі, а одну хвилину робите вигляд духовної феї — результат буде відповідний. Висновок: не казковий.
Я не кажу, що треба ходити й усміхатися, як блаженний ідіот, захлинаючись від щастя: «Ура, який ох**єнний ожеледь-сракопад!» «Бабусин килим з оленями — це ж музейний антикваріат!» «Як пощастило, що зарплата закінчилась не за шість днів, а за тиждень!»
Ні. Не треба цього цирку. Але поміняти ставлення до себе і до того, що з вами відбувається — треба. Перестати жити у безкінечному внутрішньому діалозі про проблеми. Перестати прокручувати всі можливі негативні сценарії, з яких, увага, 99% ніколи не відбудуться. Бо ви їх уже пережили в голові по п’ять разів — і нащо Всесвіту повторювати програму?
Коли ви не залипаєте в страху, не гризете себе зсередини і не чекаєте катастрофу за розкладом — раптом стає легше дихати, жити, думати. І так, диво дивне: бутерброд починає падати як попало, а не завжди мордою вниз. І руки раптом виявляються не обидві ліві. І не з дупи.
Радимо також прочитати:
- Знову на ті ж самі граблі: чому ми робимо ті самі помилки
- Не руйнуй сама себе словами…
Авторка – Ольга Атаманюк
