У час «холодомору», війни та криз це життя можна проживати по-різному. Для кожного це буде по-своєму і зі своїх можливостей.
Хтось обирає діяти
Люди не можуть сидіти склавши руки, вони волонтерять, допомагають, щось організовують. Їм легше, коли вони роблять хоч щось корисне. Але зараз це прям на морально-вольовому. Є багато втоми, ну і давайте чесно, ніхто не вічний двигун.
Хтось береже себе — обмежує новини, не читає все підряд, займається звичними справами. Це не егоїзм. Це спосіб не зламатися.
Віктор Франкл тут став допомогою сказавши: «Першими ламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися».
Є ті, хто застиг, бо відчувають безпорадність, не знають що робити. Просто проживають день за днем. Це теж нормально — просто психіка перевантажена.
Хтось жартує і творить
Люди малюють, пишуть, висміють навіть щось страшне, бо так вони переварюють біль. Ми всі бачили відео з мангал-вечірок у дворах і паті на Київському морі. А скільки українці згенерували влучних та неймовірних мемів і жартів про умови, в яких ми всі зараз. Це щось надзвичайне!
А хтось в місці пошуку сенсу того, що відбувається. Переосмислюють життя, свої цінності, намагаються зрозуміти “навіщо” і “чому”.
І є ті, хто тримається за людей, — шукають підтримку в сім’ї, друзях, спільноті. Разом простіше витримати.
Немає правильного чи неправильного способу. Кожен виживає як може, зі своїх сил і можливостей. Головне — не засуджувати себе чи інших за те, як вони справляються.
Радимо також прочитати:
Авторка – Психологиня Ната Галич