Скільки людей щодня ходить по землі, не усвідомлюючи, що вони вже щасливі. Вони мають поруч близьких, дах над головою, ще один прожитий ранок, але водночас залишаються незадоволеними. Бо чекають іншого дня, іншого стану, іншого життя. Ніби справжнє щастя завжди трохи далі, за обрієм.
Очікування замість життя
Ми звикли гнатися за великими подіями. Чекаємо ідеального моменту, коли все складеться: коли стане легше, спокійніше, правильніше. Нам здається, що тоді й почнеться справжнє життя. А поки ми чекаємо, дні тихо минають, мов річка, що тече поруч, але ми дивимось не на воду, а на далеку лінію горизонту.
Насправді щастя не десь попереду. Воно поруч. У теплі дитячої долоні. У ранковій тиші, коли ти вдихаєш і розумієш, що живий. У людині, яка залишилася, коли було важко. У простій чашці чаю, приготованій з любов’ю. Ці миті не кричать про себе. Вони не вимагають уваги. Вони просто є.
Щастя рідко буває гучним. Найчастіше воно сором’язливе й тихе. Воно приходить без фанфар і не залишає яскравих слідів. Його легко не помітити, особливо тоді, коли ми звикли міряти життя масштабами, а не глибиною.
Той, хто не навчився бачити щастя сьогодні, ризикує не побачити його й завтра. Бо справа не в подіях, а у здатності бачити щастя.
Можливо, найнещасніші люди — це ті, хто має багато, але не цінує нічого. А найщасливіші — ті, хто вміє дякувати за мале.
Вдячність наповнює навіть тоді, коли здається, що день був порожнім. Бо вдячне серце не буває спустошеним.
Молитва щоденного життя
Господи, навчи мене бачити Твої подарунки в кожному дні. Навчи бути уважним до добра, яке вже поруч. Навчи радіти дрібницям, щоб не загубити головне.
Бо щастя не треба шукати. Його треба відчути. І коли серце вміє це робити — кожен день стає благословенням.
Радимо також прочитати:
- Що таке справжнє щастя, або Новорічна притча про дві ялинки
- Мандарини – це про щастя. Солодка зимова історія
