У вітринах мерехтять гірлянди, у стрічці соцмереж – ялинки, блиск і підсумки про досягення за рік. А всередині може бути зовсім інша картинка: порожнеча, втома, тривога, злість, сльози. Цей текст – для тих, у кого настрій несвятковий. Для тих, хто бачить підготовку до свят і ловить себе на думці: «зі мною щось не так, усі радіють, а я не можу» або «зараз не до свята». Насправді з вами, найімовірніше, усе в порядку. Непорядок – у міфах про те, якими «мають» бути свята.

Свято не зобов’язує бути щасливим

У дитинстві багатьом із нас повторювали: «не псуй свято», «будь чемний», «усміхнися для фото». У дорослому житті це виросло в культ «ти зобов’язаний радіти»: свято – значить, має бути добре. Якщо не добре, значить, ти «не стараєшся» або «занадто драматизуєш».

У результаті з’являється дивний парадокс. Людині боляче, сумно або страшно, але раз навколо всі говорять «з прийдешнім», він чи вона намагається натягнути усмішку. А всередині лише міцнішає відчуття фальші й самотності: усі нібито святкують, а я наче дивлюся на це через скло.

Міф «усміхатися обов’язково» шкідливий тому, що:

• забороняє сум, злість, страх – а вони так само нормальні, як радість;

• змушує грати роль, витрачаючи останні сили на «триматися»;

• посилює відчуття «зі мною щось не так», хоча насправді «не так» – з ситуацією навколо.

Особливо це помітно у країні, де триває війна. Коли дехто зустрічає свята в укритті, хтось – на позиціях, хтось – після похорону близької людини, вимога «будь позитивним» звучить як знущання.

Право на несвятковий настрій – це не примха, а спосіб зберегти здоровий глузд.

Свята під час війни: «не на часі» й «потрібні одночасно»

Реальність зараз двошарова. З одного боку – фронт, сирени, втрати, економічна нестабільність, роз’єднані родини, чужі міста замість рідного дому. З іншого – діти, які все одно чекають подарунків, батьки, які хочуть зібрати хоча б невелике застілля, друзі, які тягнуть: «давай хоч трохи відволічемося».

Легко впасти у крайнощі. Одна частина суспільства каже: «які свята, коли війна?». Інша: «якщо не будемо святкувати – значить, вони перемогли, ми маємо показати, що живемо». Обидві позиції по-своєму зрозумілі. І правда десь посередині.

Свята можуть:

• нагадувати про те, що життя триває;

• давати дітям опору, відчуття хоч якоїсь передбачуваності;

• ставати приводом для вдячності й взаємної підтримки.

Але одночасно вони можуть і боліти. І це нормально.

Ц нормально – хотіти нічого не відзначати. І нормально – хотіти увімкнути гірлянду й з’їсти мандаринку, навіть якщо у стрічці новин – важкі повідомлення. Маленькі радості не скасовують ні втрат, ні реальності фронту. Вони – швидше, спосіб витримати довгу дистанцію.

Якщо ви проживаєте втрату, дайте місце тому, кого немає

Свята дуже гостро підсвічують порожні місця. Стілець, на якому завжди сидів тато. Голос, якого більше немає у передсвятковій метушні. Людина, яка завжди організовувала новорічну ніч, а тепер її фото з чорною стрічкою.

Багато хто намагається «не говорити про це, щоб не ятрити рану». Насправді мовчанка часто робить болючіше. Відчуття, що втрати наче й не сталося, ніби її не визнають, додає ще один шар болю.

Іноді допомагає навпаки – дати втраті місце в ритуалі. Запалити окрему свічку. Сказати кілька слів перед вечерею. Поставити улюблену пісню тієї людини. Тихо згадати смішну історію про неї. Не для того, щоб усі плакали за столом, а щоб визнати: так, нам боляче, ця людина важлива, і ми пам’ятаємо.

Ще одна важлива річ – дозволити собі змінити сценарій свята. Якщо певний формат занадто болючий, не обов’язково відтворювати його «як завжди». Можна поїхати в інше місце, зібратися у меншому колі, змінити час. Це не зрада пам’яті, а спосіб берегти себе.

Коли перед святом на душі тривожно

Для когось свята – це не стільки сум, скільки безкінечне напруження. Поки одні думають про те, які страви готувати, інші розмірковують, де найближче укриття, чи вистачить грошей на комунальні послуги, чи повернеться людина з ротації, що буде в новому році.

Це нормально, якщо в такій ситуації вам важко «вимкнути голову» і просто насолоджуватися вогниками на ялинці. Але є речі, які можуть трохи знизити градус тривоги.

Допомагає повернення до базових речей. Не «змінити свідомість», а трохи стабілізуватися: поїсти щось тепле, вчасно лягти спати, вийти на коротку прогулянку, обмежити кількість разів, коли ви відкриваєте стрічку новин у святкові дні. Такі дрібниці не вирішують глобальних проблем, але дають відчуття: «я хоч трохи контролюю своє сьогодення».

Корисна і стратегія «маленьких острівців контролю». Не ставити перед собою завдання «зробити ідеальне свято», а обрати щось одне, що вам під силу. Прикрасити один куток кімнати. Приготувати одну страву, а не десять. Зателефонувати одній людині, голос якої вас заспокоює. Все інше можна спростити до мінімуму.

Коли свята насамоті

Самотність у свята завжди відчувається сильніше. Коли навколо всі нібито з родиною, друзями, коханими, дуже боляче сидіти в тиші власної кімнати. Особливо, якщо це не ваш вибір, а результат обставин: евакуації, розлуки, втрати.

Перше, що варто зробити, – визнати свою самотність. Не казати собі «дурниці, інші страждають більше», «мені гріх скаржитися». Ваші почуття реальні, і вони мають право на існування.

Далі – подумати про спектр можливостей. Десь на одному кінці – спроба приєднатися до когось: онлайн з’єднатися з родиною, написати друзям, запитати, чи можна «вписатися» в їхнє святкування, прийти на спільну вечерю. Багато людей насправді раді будуть додатковій людині за столом, просто ви про це не знаєте.

На іншому кінці – свідомо обраний вечір наодинці, але не в стилі «лежати в темряві і гортати чужі сторіс». Можна скласти свій власний маленький сценарій: приготувати щось, що любите саме ви, подивитися фільм, який давно відкладали, прийняти гарячу ванну, написати собі листа з підсумками року. Це теж форма свята – тихого, інтимного, без феєрверків.

«Біла ворона» серед загального «все класно»

Один із найболючіших моментів – відчуття, що «тільки в мене все погано», коли навколо всі нібито радіють. Особливо це відчувається за святковим столом, де хтось жартує, хтось голосно тостує, і всі веселяться.

Важливо пам’ятати: те, що люди показують назовні, далеко не завжди відображає їхній внутрішній стан. Хтось звично тікає в гумор від болю. Хтось просто звик «розважати» інших. Хтось справді щасливий у цю мить, але має свої темні сторінки, про які ви не знаєте. Ваше «мені зараз не смішно» не робить вас зіпсованим гостем.

Можна дозволити собі не вдавати, що все чудово, і водночас не виливати на всіх свою чорну хмару. Наприклад, чесно й спокійно сказати: «У мене цього року реально складний період, але я рада/радий бути з вами». Або: «Немає святкового настрою, але я ціную, що ми зібралися». Така фраза створює простір, де ваше «несвяткове» теж має місце.

Якщо хтось наполягає: «усміхнись», «не псувати всім атмосферу», ви маєте право м’яко, але твердо відмовити. «Я тут, слухаю вас, але на більше зараз не вистачає сил». Або просто відповісти поглядом, не розгортаючи дискусію. Ваш внутрішній стан не зобов’язаний відповідати очікуванням інших.

Кордони на свята: вам можна відмовляти

Свята дивним чином загострюють тему кордонів. Усе, що в інші дні здається «якось незручно», у ці дні піднімається на поверхню: токсичні тости, небажані розмови, допити про особисте життя, політику, плани, заробітки. А ще – незручні запрошення, на які «не можна» сказати «ні», бо «це ж родина».

Насправді можна.

Можна не їхати туди, де напевно буде боляче. Якщо кожне таке застілля закінчується сльозами, скандалом або відчуттям, що вас розтерзали питаннями «коли весілля/діти/нормальна робота», у вас є право обрати себе. Сказати чесно: «Я цього року не приїду, мені зараз важко. Давайте побачимося в інший час». Можна пом’якшити формулюваннями, але суть від цього не змінюється.

Можна приїхати, але залишитися менше часу. Попередити одразу: «Я буду до дев’ятої, потім маю піти». А потім справді піти, навіть якщо хтось ображено скаже «сиділа б уже до кінця». Ваші сили важливіші за чиюсь образу.

Можна обмежити себе й від соцмереж: вимкнути сповіщення, не дивитися сторіс інших людей з їхніми ялинками й подарунками. Ніхто не зобов’язує вас споживати чужу «святкову картинку», якщо вона ранить.

Кордони на свята – це не егоїзм. Це спосіб зустріти новий рік не в повному емоційному нулі.

Радимо також прочитати: Подбай про себе, щоб дбати про інших: прості поради на кожен день

«Свято на мінімалках»: коли сил немає зовсім

Бувають періоди, коли не те що готувати – сил нема встати з ліжка. Коли душевні, фізичні або фінансові ресурси на нулі. І тоді всі поради в стилі «створіть собі атмосферу» звучать як глузування.

У такі моменти корисно подумати не в категоріях «або свято на широку ногу, або нічого», а в концепції мінімального сценарію. Свято на мінімалках – це один маленький символ, а не десять великих проектів.

Це може бути одна свічка, яку ви запалите ввечері. Одна страва, яку ви любите й можете собі дозволити. Один дзвінок людині, з якою хочете бути на зв’язку. Один фільм, який завжди трохи зігріває. Все інше можна сміливо відрізати.

Ще важливо пам’ятати: якщо ви «не святкували» саме в день Х, це не означає, що рік зіпсований. Ви можете повернутися до ідеї маленького ритуалу пізніше, коли стане трохи легше. Свята можна розтягнути чи посунути – календар не має влади над тим, коли саме вам доречно сказати собі «дякую, я дожив(ла) до цього моменту».

Як додати тепла, не зраджуючи собі

Підняти собі настрій – не означає примусити себе веселитися. Інколи це про інше: додати трохи тепла, коли дуже холодно.

Почати можна з тіла. Переконатися, що ви не голодні й не страшенно замерзли. Зробити собі чай, загорнутися в плед, прийняти душ чи ванну, розім’ятися. Це банальні речі, але емоції і тіло пов’язані. Коли ми про нього хоч трохи дбаємо, психіці стає легше.

Допомагають маленькі акти сенсу. Написати комусь коротке тепле повідомлення. Відправити невеликий донат, навіть символічний, туди, куди вам важливо. Зробити щось руками: намалювати, розкласти книжки, прикрасити вікно. Не як «проект великого щастя», а як «одна маленька дія, яка робить світ навколо на міліметр приємнішим».

Можна дати собі завдання: кожного святкового дня – одна невелика приємність. Не «я маю стати щасливим», а «я зроблю для себе сьогодні щось на 10% тепліше, ніж учора». Подивитися смішне відео, купити улюблену шоколадку, послухати пісню, яка колись підтримала. Це не магія, але з таких крихіток складається відчуття, що ви не зовсім покинули себе.

Радимо також прочитати: Як підтримати себе під час війни

Коли це вже не просто «несвятковий настрій»

Важливо чесно з собою поговорити: інколи справа не в святах. Вони лише підсвічують те, що давно не дає спокою.

Є моменти, коли варто подумати про професійну допомогу. Наприклад, якщо:

• тижнями або місяцями нема сил робити базові речі, важко піднятися з ліжка;

• майже нічого не приносить хоча б маленької радості;

• постійно крутяться думки на кшталт «я нікому не потрібен», «зі мною щось серйозно не так», «було б легше, якби я зник(ла)»;

• хочеться все частіше втекти від реальності в алкоголь, пігулки, ризиковану поведінку.

Це не «слабкість» і не «поганий характер». Це можуть бути симптоми депресії, ПТСР чи інших станів, які заслуговують на увагу лікаря або психотерапевта так само, як біль у грудях заслуговує на візит до кардіолога. Звернутися за допомогою – це спосіб подбати про себе, а не «зіпсувати свято іншим».

Свята часто поводяться з нами жорстоко: приходять «за планом», не питаючи, чи ми готові. Але ні календар, ні реклама, ні чужі сторіс не можуть знати, що саме зараз відбувається у вашому серці.

У вас є право:

• не радіти, коли всі навколо стрибають від радості;

• сумувати за тими, хто не сяде за стіл;

• злитися на несправедливість світу;

• обирати тихі, маленькі ритуали замість гучних застіль;

• ставити кордони – і родині, і соцмережам, і загальному «будь веселим».

Свято – це лише дата. Ваше завдання – не зробити з неї «ідеальний день», а прожити цей період так, щоб залишилося якомога більше сил і життя всередині.

Якщо зараз темно – це не означає, що завжди буде так само. І навіть якщо єдине, на що ви здатні цього року, – це запалити одну свічку й сказати собі «я тримаюся наскільки можу», – цього вже багато. Ви не «псуєте свято». Ви просто чесно живете в дуже непростому часі.