Легко сказати «не плач», коли образили не тебе.
Легко сказати «дай здачі» або «розберися сам», коли не ти той, кому зробили боляче.
Легко радити молодій мамі «не бери на руки», «покричить і заспокоїться» людині, у якої не має тісного емоційного зв’язку з дитиною.
Легко кричати, соромити, легко сказати: «ану припини», коли це не твоя дитина й істерика сталася не з тобою.
Легко радити «дай по сраці», коли це не твоя дупа, коли той кого б’ють не може дати здачі, а той, хто б’є впевнений, що не отримає по носі у відповідь.
Легко дивитися на іншу маму скоса, бо її дитина не хоче ділитися з твоєю своїм іграшковим тракторцем. Легко ігнорувати «НЕ ХОЧУ» чужої дитини і переконувати ту маму, яка сумнівається, що це неправильно, що жадібною не треба бути, коли це лише іграшковий тракторець, а не твій новенький (чи не дуже) iPhone.
Легко казати: «Це ж так просто!», коли дитині 7, а тобі 30, і ви робите його домашку.
Легко бути експертом, легко бути спеціалістом, легко бути критиком коли про материнство та батьківство знаєш лише з теорії.
Взагалі, все виглядає значно легшим, простішим і таким… БАНАЛЬНИМ, коли це стосується не тебе. Коли це не твої діти, коли це не твої проблеми, не твої емоції, не твої переживання, не твоє життя, тоді так легко щось казати, легко не вникати, легко критикувати, знецінювати і засуджувати…
Все легко… А от жити поряд з такими людьми – ВАЖКО!
Авторка – Таня Солодка
Радимо також прочитати: Коли вам хочеться покритикувати матір, прикусіть язик
