Любов іноді здається простою справою: обійми, слова, близькість. Проте іноді навіть найщиріші почуття складно проявляти. Причина не в жінці і не в партнері, а в гормонах. Коли в організмі жінки високий рівень кортизолу, її тіло перебуває у режимі виживання, і фізіологічно вона не здатна повністю відчути любов. Жінка з високим кортизолом не може любити, навіть якщо намагається. Це фізіологія.
З нею складно, бо її тіло в режимі виживання. Коли в тілі високий рівень кортизолу, вимикається все, що не є критичним для виживання: емпатія, м’якість, сексуальність, тепло. Тому що тіло вважає, що зараз не час для любові, зараз головне – вижити. Це біохімія, в якій кохання неможливе.
У неї поверхневе дихання, тривожний сон, затиснена щелепа, біль у грудях і спині. Поступово вона втрачає контакт зі своїм тілом. Оскільки мозок перебуває у постійній готовності реагувати на небезпеку, тіло зчитує близькість як ризик: не можна розслаблятися.
У неї немає ресурсу на почуття, поки вона не відчує себе у безпеці. І доки партнер не помітить її тривоги, не створить безпечне середовище, вона буде у режимі підвищеної готовності тримати оборону. Коли кортизол знижується, у жінці прокидається ніжність. До цього — лише контроль та дотримання дистанції.
Жінка з високим рівнем кортизолу не здатна відчути оргазм. Тому що тіло заблокувало дофамін та окситоцин – гормони радості та прихильності. Замість бажання – втома. Замість фантазії – роздратування. Замість задоволення — бажання «щоб швидше все закінчилося».
Це не означає, що вона більше не кохає свого партнера. Насправді вона просто не відчуває нічого. Кортизол – це гормон емоційного оніміння. Це наче висмикнути провід із розетки. І партнер може бути тим, хто знову його увімкне. Або ні.
Радимо також прочитати: “Гормони щастя” та інші нейромедіатори: що це і як насправді працює
