І одного разу я зупинилася і запитала себе: “Навіщо я це роблю? Чи воно того варте?” Людина користується моєю довірою, як порожньою посудиною, з якої можна пити без міри. І я зрозуміла, що якщо людина одного разу зрадила твою довіру, то більше не потрібно їй знову довіряти. Ліміт довіри вичерпано.
Я збагнула, що довіра – це не бездонний колодязь, з якого можна черпати без кінця
Це крихка квітка, яка розпускається лише в теплих долонях щирості. І коли її топчуть брудними черевиками зради, вона в’яне назавжди.
Я навчилася розрізняти фальшиві посмішки від щирих, порожні обіцянки від справжніх намірів. Я навчилася слухати голос інтуїції, який шепоче: “Не довіряй знову, не відкривай серце навстіж”.
І хоч іноді мені хочеться вірити в диво, в те, що люди змінюються, я знаю, що це самообман. Бо зрада – це не випадковість, це вибір. І той, хто одного разу зробив цей вибір, зробить його знову.
Тепер я будую стіни навколо свого серця, високі та неприступні
І нехай вони захистять мене від болю, від розчарування, від зради. Я знайшла спокій у самотності, у тиші, де немає місця фальші. Я знайшла силу у собі, у своїй здатності пережити біль, у своїй здатності йти далі.
І хоч я більше не вірю в безмежну довіру, я вірю в себе. Я вірю в те, що я зможу побудувати своє життя на руїнах розбитих обіцянок. Я вірю в те, що я знайду своє щастя, навіть якщо для цього мені доведеться йти самотою.
Радимо також прочитати:
- Як допомогти собі відчувати радість навіть у важкі часи
- Дозволяйте собі те, що приносить вам радість
Зі сторінки Шлях Пані
