В момент істерики чадо стає абсолютно неконтрольованим, кричить, плаче, падає на підлогу, стукаючи ногами і руками, а нерідкі і випадки, коли завдає собі шкоди, починаючи битися головою об стіну.
Навіщо дитині влаштовувати такі сцени? Лише для того, щоб домогтися бажаного. Адже часто батьки, щоб швидше припинити крик згодні купити/дати/повести, лише б швидше заспокоїлася. Взаємні крики, погрози, а тим більше ляпаси однозначно не дадуть потрібного ефекту.
Пропонуємо діяти по-іншому. Ось 7 способів, які допоможуть запобігти такої поведінки і допомогти дитині в процесі емоційного вибуху.
Зрозуміти причину. Найчастіше «вибухонебезпечні» ситуації повторюються. Тому варто звернути увагу і визначити, в які моменти чадо схильне до істерики найбільше. Найбільш оптимальний варіант дій, коли причина знайдена, а ситуації визначені ‒ діяти на випередження.
Наприклад, якщо малюк починає кричати і висіти на нозі, коли потрібно йти з майданчика, повідомляйте про необхідність йти додому заздалегідь, щоб він встиг закінчити свої справи. Якщо знаєте, що причина в перевтомі й недосипі, варто планувати справи на час активного неспання, і визначити оптимальну для цього тривалість.
Не залишати без уваги. Кожен раз махнувши рукою і вважаючи, що «йому марно пояснювати», батьки роблять гірше і собі, і дитині. Малюк бере собі на замітку, що ніякої реакції такі вчинки не викликають, значить, можна продовжувати в тому ж дусі.
Але ще більш складна ситуація, коли маленька людинка вважає, що такої поведінки недостатньо, щоб мама чи тато його почули, і наступного разу буде діяти ще більш продумано.
Важливо обов’язково розмовляти про те, що трапилося. Якщо дитина вже вміє говорити, з’ясувати, які почуття вона відчуває, що змусило її так вчинити. Якщо ще ні, тоді проговорювати все за неї. Емоції потрібно ідентифікувати.
Вести себе однаково. Часто батьки відзначають, що чадо вдома поводиться добре, але варто з ним з’явитися в якомусь громадському місці, без істерики не обійдеться. Чому так відбувається? Тому що самі мами і тати ведуть себе по-різному. Спокійно поговорити вдома і почати лаяти на вулиці (тому що, «а що люди подумають?») ‒ вкрай неправильно. Хочете, щоб дитина поводила себе нормально скрізь, дотримуйтеся єдиної лінії поведінки скрізь.
Похвалити. Це один з найбільш ефективних способів запобігти жахливої поведінки. Але похвала повинна бути правильною. «Ти добре поводишся, молодець», «ти слухаєшся маму, розумниця» ‒ цього недостатньо. Важливо розмовляти про те, чого не зробила цього разу дитина. Наприклад, «ти сьогодні не кричав і не бився, коли ми були в магазині іграшок, відмінно». Чим більше ви будете помічати такі моменти, і аналізувати їх разом, тим менше їх буде в майбутньому.
Співпереживати. Зазвичай істериці передує образа. Зупинити розпочату хвилю можна, присівши поруч з чадом, і пояснивши, що ви прекрасно розумієте, як йому прикро. Адже і самі засмучені, коли не отримуєте бажаного. Ще раз поясніть причину, по якій відмовляєте в чомусь, і домовтеся запам’ятати або записати бажання дитини, щоб виконати його пізніше.
Встановити чіткі межі. Часто батьки самі винні у постійних дитячих істериках. А все тому, що не встановили чіткі правила, і чадо постійно намагається замість них встановити свої. Правила повинні бути поділені на три зони ‒ червону, жовту і зелену.
Наприклад, у червону потрапляють категоричні «не можна» ‒ виходити на дорогу, відпускати руку батька в натовпі, зривати незнайомі ягоди і їсти і т. д. Важливо пояснити, до чого це призведе.
У жовтій зоні знаходяться правила, які дають можливість вибору. Приміром, на полуденок завжди потрібно їсти молочні продукти, але які саме – вибирає малюк.
Зелена зона. Дитина може грати що, і як захоче (звичайно, в межах розумного), встановлювати свої правила гри і т. д. А роль дорослого тут ‒ спостерігач.
Зробити «пастку». Домовтеся з дитиною про те, що відтепер впоратися з гнівом буде допомагати чарівна «пастка». Це один з найпростіших, але досить дієвих способів. Для цього потрібно взяти чистий аркуш і згорнути його в ворожку, перед цим написавши на ньому дії, які повинні допомогти маляті заспокоїтися. Наприклад, пострибати, знайти щось зелене, попити води, поспівати, глибоко подихати, попросити допомоги у батьків.
Щоразу, вирушаючи кудись, важливо брати «пастку» з собою, і як тільки емоції починають «кипіти», запропонувати зазирнути у чарівний листочок.
Ну і останнє, що варто пам’ятати мамам і татам ‒ погана не дитина, а її вчинок. Тому важливо не перегинати палицю, і ні в якому разі не говорити «ти поганий», «як у мене могла народитися така жахлива дитина» та інше в тому ж дусі. Набагато ефективніше спробувати розібратися у всіх підводних каменях, і спробувати вирішити проблему разом.
