Поради дитячого психіатра Деніела Сігела та підліткової психотерапевтки Тіни Брайсон.
1. Наша дисципліна базується на покаранні, а не навчанні
Справжня мета дисципліни – навчити дітей бути кращими, але часто ми виховуємо на автопілоті й спрямовуємо занадто багато уваги покаранню, що воно стає кінцевою метою. Тому під час виховання запитайте себе, яка ваша справжня мета?
2. Ми вважаємо, що під час виховання не можна бути ніжними й турботливими
Насправді це реально. Не слід недооцінювати сили впливу ніжного тону під час обговорення з дитиною поведінки, яку хотіли б змінити. Безумовно, треба бути стійкими та послідовними, одночасно виявляючи теплоту, любов і повагу.
3. Ми плутаємо послідовність із жорсткістю
Послідовність – виховання незмінними та зрозумілими методами, щоб діти знали, чого ми від них очікуємо. Це не означає беззаперечного дотримання списку непохитних правил. Тому іноді можна і варто робити винятки.
4. Ми забагато говоримо
Коли діти знервовані і не хочуть слухати повчання, варто просто помовчати. Чим більше ми говоримо, тим більше загострюється і так непроста ситуація. Краще використовувати більше невербальних засобів спілкування – обійняти дитину, поплескати по плечу, усміхнутися чи поспівчувати мімікою. І лише тоді, коли дитина заспокоїться, розпочати розмову.
5. Ми надаємо забагато значення поведінці, а не причині її появи
Погана поведінка дітей – це зазвичай лише симптоми. І вони з’являтимуться знову, якщо не знайти причину такої поведінки.
6. Ми забуваємо звертати увагу на те, як ми звертаємось до наших дітей
ЩО ми говоримо нашим дітям – безумовно, вагома річ. Але не менш важливо і ЯК ми це робимо. Хоч це й нелегко, ми повинні намагатися бути добрими та висловлювати повагу щоразу, коли спілкуємось з дітьми.
