Ігор та Ірина познайомилися не в найкращих умовах. У тому містечку, де вона проживала, була в’язниця. І щодня за колючим дротом вона бачила його, такого сумного й, здавалося, вже безнадійного, коли прогулювався остогидлими йому тюремними доріжками. Одного разу Іра вирішила: віднесе йому щось поїсти й познайомиться.

Ігор з подивом глянув на привабливу дівчину, яка домоглася з ним зустрічі. До нього приїздила тільки мама, а тут – незнайомка.

Іра не знала, як пояснити йому свої відвідини. Сказала, що просто вирішила зробити комусь приємність. Ігор повірив, бо тепло стало на душі, що ще хтось, крім матері, переживає за нього. Розговорилися. Наприкінці побачення Ігор насмілився попросити про зустріч.

Ірина пообіцяла… І тільки вдома схаменулася. Що ж вона робить? Навкруги стільки гарних хлопців, а вона вподобала в’язня. Невже він стане іншим?

Казав, що усе трапилося випадково. Взяв чужу річ, не думав, що це злочин. А тут – в’язниця. Але відсидить свій термін і буде чесною працею гроші заробляти. А вона слухала і вірила, що він ніколи більше не стане на хибну дорогу.

Після закінчення терміну запропонував їй вийти за нього. Була щасливою, бо за кілька років відвідин покохала Ігоря.

Ігор забрав Ірину з провінційного містечка у велике місто. Він займався бізнесом зі своїм рідним братом. Яким саме бізнесом, Іра не цікавилася. Не жіноче це діло, головне, що чоловік приносив додому немалі гроші. Жили в розкоші, от тільки Ігор випивав частенько. Спочатку не надавала цьому значення, потім почала дорікати, та все марно.

Думала, що все зміниться після з’яви на світ дитини. Іра народила донечку. Та через кілька років горе не оминуло їхньої оселі. Займаючись незаконним бізнесом, Ігор з братом комусь стали на дорозі. З малою дитиною на руках довелося переховуватися в далекої родини на селі.

Не маючи ні прописки, ні певної професії, Ігорю довелося йти в колгосп підробляти. Їм надали дерев’яну хатину для проживання, усі речі позичили родичі, бо з собою сім’я нічого не мала – думали незабаром повернутися додому. Не звикнувши працювати, Ігор почав дещо красти з колгоспу й продавати.

Тяга до пляшки в Ігоря почала виявлятися все сильніше: то через небажання працювати, то через нестачу грошей. Тому вирішили їхати на батьківщину, гадаючи, що досі усе стихло.
Приїхали вчасно. Мама Ігоря була дуже хвора. Просила догледіти до смерті, обіцяючи залишити їм квартиру. Тим часом Ірина народила другу дитину, сина Миколку. Невдовзі не стало мами Ігоря.

Та чомусь і цього разу не всиділи вони на місці. Давався взнаки минулий бізнес, погрожували і вимагали грошей. Ризикнули продати квартиру матері й непоміченими вислизнути знову до родичів у село. Ніде не працюючи, жили в достатку, тринькаючи незароблені гроші. Ще й для гонору машину купили.

Рідня, не бажаючи утримувати їх у майбутньому, порадила купити помешкання в гарному містечку. Придбали чарівний будиночок із меблями. Помаленьку підростали дітлахи – спочатку дитсадок, згодом школа. Та нелегко доводилося сім’ї – в Ігоря ніякий бізнес без брата не вдавався, працювати не любив, а випити і поїсти хотілося завжди. З’явилися друзі по чарці, нерідко гостювали і вдома. Ірина спочатку сварилася, та Ігор все примовляв до неї:

– Ірусю, сонечко, присядь біля нас і не дуйся.

Спочатку трішки, а потім усе більше й більше Іра призвичаїлася до чарки.

“От добре в усьому бути поруч із чоловіком”, – напідпитку думала вона.

Не встигли й оглянутися, як з будинку зникли меблі, ковдри, килими… Бо треба було ж купляти пляшку за якісь гроші, а роботи постійної не було. Не маючи звістки від Ірини з Ігорем, рідня вирішила їх відвідати. І застали порожню хату. Що робити? Вирішила сім’я продати цей будинок і щось купити в селі. Із гарної великої оселі з меблями сім’я перебралася в дерев’яну сільську хатину.

Не маючи чим опалювати взимку, Ігор розвалював дерев’яні прибудови. На новому місці теж знайшлися друзі. І вже не тільки по випивці…

Давній потяг Ігоря надовго причаївся десь у темному куточку серця й за найменшої нагоди був ладен повернути свого господаря на хибну доріжку. Ігор думав, що немає більше виходу, окрім крадіжки. Він сподівався, що піде тільки до одного будинку, аби купити дітям щось поїсти. А потім обов’язково знайде роботу. Та не так сталося, як гадалося.

Крадіжки поволі затягували його. Він уже не міг прожити без легко зароблених грошей. А згодом і сина почав брати з собою, аби навчити виживати в цьому світі. Та незабаром міліція знайшла злодіїв, і Ігор знову потрапив до в’язниці.

А що ж Ірина? Вона вже настільки призвичаїлася до чарки, що не змогла покинути цю згубну звичку. Її хотіли позбавити материнських прав. Але вона пообіцяла, що працюватиме й вирощуватиме городину. Їй дали випробувальний термін. А поки на городі щось виросте, вирішили поселити дітей до найближчого інтернату.

Ось так і розпалася сім’я. Він знову в’язень, діти – інтернатські. А її мрії розтанули, як сніг на сонці. І залишилася вона без нікого й нічого.

Колись їхня сім’я була щасливою й багатою. А тепер – бідна й нещасна. Ірина намагається працювати, дітки так і живуть в інтернаті. Їх відпускають до матері лише на вихідні. Вони ще підлітки, зате вже немало горя побачили у своєму житті.

Вони не хочуть залишатися в інтернаті, бо ж у них є батьки, вони не сироти, як інші дітки. Неодноразово намагалися втікати. Та їх попередили, що за подібне і в колонію потрапити можна. Тому терпіли й раділи будь-якій нагоді поїхати додому.

Мама Іра випиває, грошей немає. Як вона виживає? У свої п’ятнадцять Оленка вже відчула на собі її легкий заробіток. Коли діти були вдома, Іра, не соромлячись, брала донечку із собою на нічні прогулянки. Навчила її, як потрібно поводитися з чоловіком, аби мати заробіток. Оленка ще не знала, що таке справжнє кохання, справжні почуття. Зате володіла знаннями про те, як зробити приємність чоловікові. Ставилася до цього, як до роботи, й мала непогані гроші. А жити хотілося добре, як і всім.

Коли про все дізналися родичі, то відразу ж взялися за діло – сина Ірини забрали до себе, а ось Оленку не наважилися – дуже погану славу мала дівчина. Порадилися і віддали її до інтернату суворого режиму, щоби з подвір’я ані кроку. І ніяких поїздок до матері. Можливо, без її впливу донька вибрала б зовсім іншу дорогу в житті.

Для Ірини родичі залишили продукти й гроші. Діти, яких вона обожнювала, покинули її. Як складеться їхня доля? Іра розуміла, що все залежить від її сили волі.

Закінчився довгий випробувальний термін і для дітей, і для Ірини. Сільська рада вирішила знову звести підлітків в одному інтернаті. Усе, здавалося, має повернутися назад: п’яна мати, нічні гуляння, холодна хата… Але щось змінилося. Незабаром всі дізналися: Ірина чекала дитину! Хто був її батьком, знала тільки вона. Згодом дізнався про все і батько дитини, але не поспішав її визнати. А Ірина сподівалася…

На зимові канікули дітлахів відпустили додому. Повернувся з в’язниці й Ігор. Він зрозумів усе з першого погляду. Не дорікав, не виганяв з дому.

Жити було ні на що. Світло відрізали за несплату, не було чим отоплювати хату. А надворі мороз… Ігор звідкись приносив дрова, їжу.

Незабаром Ірина народила дитину. Жити стало ще важче.
Одного разу відвідати маля прийшов батько. Оглянувся навколо і зрозумів, що тут нема умов для дитини. Забрав Ірину до себе, за умови, що віднині ніяких пиятик і нічних походеньок не буде.

Батько її дитини живе з батьками, мають чимале господарство. Сумувати не доведеться. Та й Ірина вже вирішила для себе, що стане такою ж, як була до заміжжя з Ігорем. Працюватиме, виховуватиме дітей, цінуватиме свого другого чоловіка, який витягнув її з такого нікчемного й непотрібного світу.

А що ж буде з Оленкою і Миколкою? Вони закінчать навчання в інтернаті, а тоді Ірина допоможе їм влаштуватися в житті. Вони відвідують маму. Новий тато не обіцяє, що забере їх до себе.
А Ігор? Він, мабуть, вже й не зможе прожити без чужого добра. І його чекає та сама в’язниця.

Хтозна, чи досвід батьків не вплине на життя Оленки і Миколки. І якщо Ірині доля подарувала ще один шанс, то є надія, що вона намагатиметься й своїх дітей оточити материнською любов’ю і розумінням.

Олеся ГЕРЕНЧУК