Духовність Сім'я

Притча про те, чому Господь допускає зло

Іноді Бог робить те, що ми не можемо зрозуміти…

Давним-давно в єгипетській пустелі жив один монах. Іноді він ходив в Олександрію, щоб продати кошики, які робив. Майже всі отримані за кошики гроші пустельник роздавав бідним, а собі купував тільки найнеобхідніше.

Одного разу, йдучи в місто, він запитав себе: «Чому Господь допускає зло в житті людей, якщо Він – Добрий, Справедливий і Всемогутній?» Його розум обурювався від того, що він бачив так багато нещастя і скорботи, коли в останній раз був в місті.

Дорогою йому зустрівся інший монах, який теж йшов в Олександрію. Вони розговорилися, і він розповів попутникові про свої думки. Бачачи, як схвильований пустельник, чернець втішив його і сказав, що Господь відкриє йому істину, коли вони прийдуть в місто, але сам він повинен буде невпинно молитися і ні про що не питати, що б не трапилося з ними.

Пустельник обіцяв виконати те, про що просив монах, і вони продовжили шлях. На нічліг вони зупинилися в одному будинку. Господарі люб’язно прийняли і щедро пригостили їх. На столі стояв красивий срібний посуд. І ось перед тим, як лягати у ліжко, монах потихеньку взяв цю посудину і поклав в свою торбинку. Пустельник хотів було дорікнути своєму попутнику, але згадав про обіцянку і нічого не сказав.

Вранці вони прийшли до річки. Монах вийняв з торбинки посудину, осінив її хресним знаменням і опустив в воду. До обіду подорожні добралися до іншого селища. Їх запросили на трапезу в один з будинків. Коли вони йшли, у дворі загавкав собака. Монах вбив її. Тут з будинку вибіг хлопчик і почав кричати. Монах схопив його за праву руку, смикнув і зламав, а потім спокійно продовжив свій шлях.

Обурений пустельник хотів було висловити йому все, що думає, але згадав про свою обіцянку і знову промовчав. Коли стемніло, монах і пустельник вирішили заночувати в напівзруйнованому будинку, але в ньому, як виявилося, жили діти. Їхні батьки померли, і не було кому про них подбати. Подорожні провели тут ніч, а вранці, перш ніж піти, монах взяв палаюче поліно з печі і підпалив цей будинок. І знову пустельник обурився, але знову йому довелося промовчати.

Вони прийшли до третього селища. Там стояв напівзруйнований храм, але все-таки в нього ще можна було зайти, щоб помолитися. Чернець узяв камінь і кинув його у вікно церкви – воно розбилося. Потім повів свого здивованого побратима в їдальню. Зайшовши, монах зробив три земні поклони. Пустельник вже змирився з дивними вчинками свого супутника і тільки молився.

В останню ніч подорожніх запросили переночувати в будинок на узліссі. Тут жила молода сім’я, у якої не було дітей. Вранці господарі вирушили працювати в поле, а подорожні продовжили свій шлях. Але раптом монах повернувся й підпалив і цей будинок.

Нарешті вони дісталися до Олександрії. Самітник хотів зрозуміти суть того, що сталося з ними по шляху в місто. І він запитав свого супутника:

– Скажи мені нарешті, хто ти такий?

– Я ангел! – відповів той йому.

– Який же ти Ангел ?! – обурено сказав самітник. – Ти єси диявол!

Тільки демон може здійснювати всі ті гидоти, які ти робив. Весь час на гостинність цих добрих людей ти відповідав чорною невдячністю. Ти був злодієм, палієм, вбивцею, святотатцем. А ще носиш чернечий одяг!

– Ти помиляєшся, – спокійно відповідав попутник. – Я дійсно Ангел. І посланий до тебе тому, що Господь побачив твої муки і захотів відповісти на питання, що мучать тебе питання. Я знаю, ти хочеш дізнатися, чому я все це зробив. Почну з самого початку.

Чому вкрав посудину? Я відповім тобі: її вкрав дід господаря з одного монастирського храму, і через це святотатство три покоління цього роду були покарані хворобами та іншими недугами. В знак подяки за гостинність я вирішив позбавити їх від цього покарання. Осінив посудину хресним знаменням і опустив в річку. Туди прийдуть монахи прати свої речі, знайдуть її і повернуть в свою обитель.
Я знав, що та собака вже скажена. Вона покусала б своїх господарів, і тому я вбив її. А їх синові зламав руку, тому що передбачав: подорослішавши, він став би розбійником. А з такою хворою рукою йому це не вдасться.

Чому я підпалив будинок дітей? Ці діти без опіки над ними незабаром б померли, а тепер на згарищі вони знайдуть заховане їхніми батьками срібло і зможуть поїхати в Олександрію до свого дядька-єпископа, він подбає про них. Коли виростуть, хлопчики стануть священиками, а дівчатка вийдуть заміж.

Знаю, що ти дивуєшся, чому я кинув камінь в церкву і вклонився в їдальні. Я побачив, що демони танцюють біля церковного вікна, і цим каменем прогнав їх. Цей храм скоро відремонтують. Якраз в їдальні один багатий чоловік обіцяв священикові, що сплатить всі витрати по ремонту храму. Тому я вклонився йому.

І нарешті, про останній будинок. Я підпалив його, щоб позбавити молоду сім’ю від прокляття бездітності. Раніше чоловік уклав нечесну угоду і на виручені гроші побудував свій будинок. Тому у них і немає дітей. Я бачу, що він кається у своєму вчинку і не знає, як позбутися від свого житла. Тепер він побудує більш скромніший будинок, але на чесно зароблені гроші. І Господь благословить їх дітьми.

Ти зрозумів? У всьому проявляється Боже милосердя до людей, але вони цього не бачать і не можуть зрозуміти. Господь ніколи не робить зла. Але люди Його справи сприймають як нещастя і скорботи, а Господь так надходить лише заради добра і їх виправлення. Тому не дивись на зовнішню сторону, а постарайся у всьому бачити Божу всесправедливість.

Архімандрит Клеопа (Іліє)

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Причта про дивовижну силу молитви

Великодня притча про те, що завжди потрібно довіряти Всевишньому

Дата публікації: 27.04.2020 img Поділитися