Правдива історія про пандемію і лікаря в Італії, який не вірив у Бога | Сім’я і дім
Життєві історії Сім'я

Правдива історія про пандемію і лікаря в Італії, який не вірив у Бога

Ніколи, навіть в найпохмуріших нічних кошмарах, я не уявляв, що зможу побачити і відчути те, що тут відбувається в нашій лікарні протягом трьох тижнів…

Кошмар наростає і наростає, так, ніби річка стає все більшою і більшою. Спочатку хворих було кілька, потім десятки, а потім сотні і тепер ми більше не лікарі, а сортувальники на стрічці, і ми вирішуємо, кому жити, а кого відправляти додому вмирати, навіть якщо всі ці люди платили італійські податки, протягом усього життя.

Ще два тижні тому ми з колегами були атеїстами; це було нормально, тому що ми лікарі, і ми знаємо, що наука виключає існування Бога.

Я завжди сміявся над моїми батьками, що вони йдуть до церкви.

Дев’ять днів тому до нас надійшов 75-річний пастор. Він був доброю людиною, у нього були серйозні проблеми з диханням, але у нього була Біблія, і він справив на нас величезне враження, він читав її людям, які були при смерті, тримаючи їх за руку.

Ми були втомленими, психологічно і фізично знесиленими, лікарями, які втратили будь-яку надію, коли змогли його послухати.

Тепер ми повинні визнати: ми, як люди, досягли наших меж, ми не можемо зробити більше, кожен день помирає все більше людей.

І ми виснажені, померло двоє наших колег, інші заразилися.

Ми зрозуміли, тут де людські можливості досягли межі, нам потрібен Бог, і ми стали просити у Нього допомоги, коли у нас є кілька вільних хвилин. Ми розмовляємо один з одним, і не можемо повірити, як люті атеїсти, тепер кожен день в пошуках миру, просимо Господа допомогти нам піклуватися про хворих.

Вчора помер 75-річний пастор. Незважаючи на те, що за останні 3 тижні тут було понад 120 смертей, і ми всі були повністю виснажені, він зумів, незважаючи на своє самопочуття і наші труднощі, принести МИР, який ми вже не сподівалися знайти.

Пастор пішов до Господа, і скоро ми теж підемо за ним, якщо так буде тривати…

Я не був удома 6 днів, я не пам’ятаю, коли я в останній раз їв, і я усвідомлюю свою марність на цій землі, і я хочу зробити свій останній подих, допомагаючи іншим. Я щасливий, що навернувся до Бога, хоч і серед страждань і після смерті моїх побратимів!

Месидж до усіх: будьте вдячні лікарям! Моліться за них та діліться з ними своєю непідробною вірою у Бога. Зараз вона їм дуже потрібна.

Юліан Урбан, 38 років, лікар в Ломбардії

Дата публікації: 23.03.2020 img Поділитися