Духовність Сім'я

Порада старого священника, який попереджав про нашi часи, ще тодi, коли вiру переслiдували…

Віра стане відкритою, доступною всім; нікого за неї не будуть гнати або гнобити…

Дивись: віра стане відкритою, доступною всім; нікого за неї не будуть гнати або гнобити. Дуже багато випадкового народу прийде до Церкви, в тому числі і духовенство. Так завжди було в дні благополуччя, ще з часу Костянтина Святого. Багато з-за грошей прийдуть до храму, багато з марнославства, через кар’єру і владу. Ти, дивлячись на це, не спокушайся і терпи. Шукай храм бідніший і подалі від центральних площ. Священика шукай смиренного і простого у вірі, тому що “розумних” і цинічних і тепер розвелося багато, а смиренних і простих у вірі не залишилося майже нікого.

Багато хто думає, що у священика перед мирянами є якась пільга чи особлива благодать. Сумно, але так думае більшість духовенства. Я ж тобі так скажу: у священика є один привілей – бути слугою кожному зустрічному 24 години на добу i все життя. Бог не дає нам вихідних і відпусток. У тебе немає настрою, все одно – іди служи. У тебе болять ноги або спина, – іди, служи. У тебе в родині проблеми, але ти все одно – іди служи! Цього вимагає від нас Господь і Євангеліє. Якщо немає такого настрою – покласти своє життя на служіння людям – то займися чим-небудь іншим, не осмілюйся приймати на себе ярмо Христове.

А зараз такий час, що багато хто йде служити в храм з-за користі. Так було і до революції, про це говорив (або навіть кричав святий Іоанн Кронштадтський. Адже в нашій катастрофi ХХ століття вина духовенства дуже велика…

І я розумію це, але не заздрю тим, хто прийшов у Церкву в наші дні. Дуже багато спокус, і дуже мало досвідчених духівників, і їх стає все менше. От дивись, старці вiдходять у вiчнiсть, хто прийде їм на зміну?.. Правильно – ніхто. А духовне життя – це шлях у темному підземеллі. Тут дуже багато гострих кутів і глибоких ям. Тут важливо, щоб досвідчений провідник вів тебе за руку, інакше впадеш-пропадеш, сам не вилізеш…

Нам кажуть: мало освічених християн. А що таке освіта по-християнськи? Це зовсім не те, чим освіта в інститутах чи академіях. Це коли після праць посту, смирення і молитви Дух Святий поселяється в людському серці і УТВОРЮЄ нову істототу…

А зараз такий час, що багато хто йде служити в храм з-за користі. Так було і до революції, про це говорив (або навіть кричав святий Іоанн Кронштадтський. Адже в нашій катастрофi ХХ століття вина духовенства дуже велика…

І я розумію це, але не заздрю тим, хто прийшов у Церкву в наші дні. Дуже багато спокус, і дуже мало досвідчених духівників, і їх стає все менше. От дивись, старці вiдходять у вiчнiсть, хто прийде їм на зміну?.. Правильно – ніхто. А духовне життя – це шлях у темному підземеллі. Тут дуже багато гострих кутів і глибоких ям. Тут важливо, щоб досвідчений провідник вів тебе за руку, інакше впадеш-пропадеш, сам не вилізеш…

Нам кажуть: мало освічених християн. А що таке освіта по-християнськи? Це зовсім не те, чим освіта в інститутах чи академіях. Це коли після праць посту, смирення і молитви Дух Святий поселяється в людському серці і УТВОРЮЄ нову істототу…

Пам’ятай це…

Найгірше, коли християнин вихваляється у своєму серці над іншою людиною, вважає себе розумнішим, більш праведним, кращим. Таємниця спасіння полягає в тому, щоб вважати себе гірше, недостойнее всякої тварі. Коли живе в тобі Дух Святий, то ти пізнаєш свою малість і некрасивiсть і бачиш, що навіть найлютіший грішник краще тебе. Якщо ти ставиш себе вище іншої людини, отже, в тобі дух гординi, і потрібно ще багато працювати над собою. Але самоприниження – це теж погано. Християнин повинен йти по життю з усвідомленням своєї гідності, тому що він – житло Святого Духа. Апостол так і говорить: “Ви – церкви Живого Бога”. І якщо ти рабствуеш перед людьми, то ще далекий від того, щоб стати таким храмом.

А взагалі, нам потрібно тільки щиро, від усього серця і всієї душі молитися. Молитва приваблює Дух, а Дух прибирає з тебе все зайве, потворне, і вчить, як треба жити і як вести себе…

Нам здається, що ми – найнещасніші на землі. Ми і бідні, і хворі, і ніхто нас не любить, і скрізь нам не щастить, і весь світ налаштований проти нас. Послухаєш іноді людину і здається, що перед тобою Іов багатостраждальний. А подивишся на нього – гарний, рум’яний, добре одягнений.

Чому ми перебільшуємо свої нещастя і біди? Може, тому що недостатньо страждаємо? Адже поглянь: по-справжньому хворі люди не виявляють свою хворобу, не ниють. Вони несуть свій хрест мовчазно, до самого кінця. Ось тут, у Печорах, була схимниця, вона все життя провела в скорченому стані, і хтось чув від неї скарги? – ні! Навпаки, люди приїжджали до неї за розрадою.

Люди скаржаться, тому що вважають, що повинні бути задоволені і щасливі тут, на цій землі. Вони не вірять у вічне життя, у вічне блаженство, а тому хочуть насититися щастям тут. І якщо щось мале заважає цьому щастю, вони кричать: як нам погано, гірше за всіх на землі!..

Не шукай довольства тут.Це, звичайно, важко засвоюється, але полюби біль і страждання, полюби своє “нещастя”. Побажай Царства Божого над усе, тоді скуштуєш світло, тоді все солодке тут здасться гірким полином. Пам’ятай: на землі ми живемо лише одну мить – сьогодні народився, а завтра вже могилу риють. А в Царстві Божому будемо жити нескінченні віки. Біль, якщо сильна, то коротка, а якщо довга – то можна терпіти. Потерпи трохи тут, щоб відчути радість вічну там …

Пам’ятаєш слова апостола: “Краще б ви не хрестилися …”? Це – страшні слова, які багато в чому ставляться до нас. Чому? Тому що зовні ми приймаємо православні обряди, а всередині залишаємося тими ж, що були до хрещення або звернення – заздримо, обманюємо, відчуваємо до ближніх неприязнь, засуджуємо, а найголовніше, наше серце ще не вiдлiпилось від цього світу і не приліпилося до Господа. Ми віримо своїй користі, а не Богу; ми віримо хотiнню, а не заповідям Господнім. Ми знаємо те, що від плоті, що можна помацати, побачити звичайними очима, а то, що від Духа, ми, як сліпi i глухi. Але ж без цього християнство не має ніякого сенсу.

Ми, лукаві, намагаємося пристосувати християнство до цього світу, щоб наша віра була служницею нашого повсякденного життя, щоб нам було зручно і комфортно. Але ж життя духовнe – це тісний і незручний шлях. Тут, вибач, потрібно з себе шкурку здерти, і не одну, тому що гріх проріс в наше єство, і божественне стало для нас протиприродним. Тому й потрібен хрест, кожному потрібна своя Голгофа, щоб померти в стражданнях гріха і воскреснути в радості духу. Це, звичайно, не означає, що потрібно себе мучити.

Потрібно пережити всіх скорботи і хвороби, які обрушуються на тебе, з вдячністю, а не з наріканням. Якщо життя б’є, значить, Господь не забув про тебе; значить, ти став, як розпечене залізо під ударами молота. Якщо увільнешь від ударів, то залишишся безформним шматком металу, а якщо потрапиш – будеш чудовим витвором Божих рук!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Мудра притча, яку має прочитати кожна жінка

Притча про чоловіка, який думав, що Бога не існує

Дата публікації: 22.04.2020 img Поділитися