Життєві історії Сім'я

Нелюбов з першого погляду, або Як я викрила зятя

Звичайно, прикро отак з першої секунди відчути огиду до можливого майбутнього чоловіка рідної сестри. Але не трагедія, гадаю. Хлопчина її не вартий. Типовий альфонс. І я виведу його на чисту воду!

Я прибила його до крісла одним зі своїх коронних поглядів і відсканувала. Ну що ж… Гарненький, розумненький чи радше просто хитренький, чистенький і з манерами. І з величезними амбіціями. Така собі акулка. Не акула ще… Та ненадовго ти в наші води, Шаркі. Ми такими щодня снідаємо.

– То що ви там казали про почуття до моєї сестри? Це кохання на все життя? І скільки вже прожили того життя? О, всього десять років різниці! Так, це справді нічого не важить… Коли кохання…

– Славик каже, що відчуває твою неприязнь… – сестра розгублена й навіть ображена за свого малюка. Ми п’ємо чай з дурноверхою назвою «1001 ніч», і я намагаюся довести їй усю безглуздість нових стосунків. І знаю, що вона мене не почує…

– Кого ти називаєш Славиком? Він не Славик, він – Шаркі. Акулка тобто…

– А ти завжди була злою і жорстокою!

– Я знаю. Саме тому наша фірма процвітає на неозорій ниві бізнесу. Ти гадаєш, він тебе кохає? Ні. Він любить твій гаманець. І все, що до нього додається. Не будемо озвучувати весь список. Поекспериментуймо: через своїх людей я зіллю йому інформацію, що ми банкрути і наші статки – тільки подоба. І він розчиниться у часі та просторі за день. А може, й швидше. Або ж я підкину йому одну зі штатних дівок – перевіримо на вірність твого піонера. Хоч інформація про банкрутство все-таки дієвіший спосіб перевірки.

– Я можу подарувати тобі власну частину бізнесу! А Славика не чіпай! Він мене кохає! Він інтелігент! Він романтик! Таких більш нема! Він так тонко відчуває! А ти безсердечна! Ти… Ти…

…Ні, таки закохана жінка бальзаківського віку, яка все життя просиділа в романах, – це жахлива істота. І добре, аби вона мала бодай один роман у реальному житті. Так ні, усе книжечки з лицарями в голові.

І ось тобі, фашисте, неокласицизм… Простого, типового, примітивного альфонса не можемо вирізнити в натовпі. Та й навіть не у натовпі, а так, самого собою… Чому було в двадцять не закохатися? Чи вже хоча б у двадцять п’ять? Усе дисертації якісь у голові, віршики, проза, образи та метафори! А живого – нічого. І справжнього – нічогісінько.

А тепер ось нагрянуло зненацька, коли вже й не чекали! І що? Я маю сидіти, спокійно дивитися, як гарненький маленький Шаркі відкушуватиме гостренькими зубчиками ласі шматочки від бізнесу? А чи ж він доклав хоч якесь зусилля, щоб ті шматочки були?

Подарує мені свою частину! А хто нею опікується, поки моя закохана нові епітети у віршиках вишукує? І не проти я, щоб сестра собі на радість мала особисте життя. Та навіщо його в сім’ю тягнути? Своїх альфонсів я навіть на роботу не беру! А вона вже ладна небо прихилити!

Холера, мушу визнати, що якихось зусиль Шаркі таки докладає. І щось йому може перепасти… А потім він возитиме в «Лексусі» п’яних розмальованих дівок і сміятиметься з моєї наївної сестрички та її стотомних романів про вічне кохання… Нічого, Шаркі. Ти ж іще не акула. Так, акулка…

– Славику, сонечку, заїдь сьогодні до мене в офіс о четвертій по обіді, якщо тобі неважко. Мені потрібна консультація дизайнера, як оформити банкетку. Дякую. Чекатиму.

…Воно в неї дизайнер. Щось навіть там оформляло своїми руцями у нас на дачі. Добре, що там, де ніхто його дизайнерства не побачить. Телесику, приплинь, приплинь до бережка…

– Дякую за консультацію. Накидай кілька варіантів. Якщо мені сподобається, оформлятимеш філію. А тепер підвези мене додому, бо я свого водія відпустила. Мені потрібно уточнити деякі нюанси з сестрою та підписати кілька паперів. Знаю, що вона буде пізніше. Завариш мені чаю…

…Маленький нерозумний Шаркі. Хитренький, але нерозумний. Усе виявилося простіше, ніж я гадала. За півгодини ми вже були в ліжечку. Він думав, що встигне. Він думав, що матиме двох сестер замість однієї. І гратиме на всіх струнах. І буде диригентом. А ще я пообіцяла подарувати йому «Лексус», якщо мені сподобається. Мені сподобалося. Щоправда, не те, про що він подумав. Але подарувати йому захочу тільки квиток на автобус. Чи на поїзд. І тільки в один кінець.

…Сестра повернулася якраз вчасно, щоб застати свого лицаря зі мною в розпалі ліжкових баталій. Вона мовчала. Потім тихо плакала. Потім плакала і кричала… Але Шаркі вже не чув цього. Його вигнано, як шкідливого кота. Повернутися шансів нема. Мала ж бути хоч якась користь від романів про гордих жінок… Мене обдарували ненавистю. «Я його справді кохала, а ти… А ти…».

А що я? Нічого. Кілька місяців часу, кілька книжок поезій, кілька романів про любов, а тоді підберу їй когось вартого уваги. Сама підберу. Не зайве було б подумати й про спадкоємців бізнесу. Та не від таких, як малюк Шаркі. Пошукаємо достойніших. Ось завтра і почну шукати. Нелегке завдання. Але я впораюся. Нічого не можна залишати без контролю…