Цей кущик чи деревце із червонуватими гілочками заввишки сягає 3-8 м і нагадує черешню. Батьківщиною мигдалю, певно, є Кавказ і Північна Африка, відкіля ця культура розповсюдилася в Європу.

Найбільше насаджень мигдалю нині в Китаї, Америці та Середземномор’ї. У процесі тривалої селекції було отримано солодкоплідний варіант.

Найчастіше вирощують мигдаль гіркий, солодкий та крихкий.

Перший не рекомендують вживати без попередньої обробки, його не варто давати дітям. Для дитини смертельна доза – 10 мигдалин, для дорослого – 50. У процесі смаження, прожарювання і варіння ціанистий водень, що міститься в гіркому мигдалі, зникає.

Мигдаль солодкий застосовують здебільшого під час смаження риби, зокрема форелі.

У мигдалю крихкого плоди мають тонку шкаралупку і солодке насіння.

Загалом насіння солодкого та крихкого мигдалю можна їсти без попередньої теплової обробки.

Гіркий та солодкий мигдаль використовують як ліки, у косметиці, харчуванні та як прянощі. Особливе місце гіркий та солодкий мигдаль займає в китайській та індонезійській кухнях, у яких горіхи, мигдаль та цитруси додаються до більшості страв, зокрема до рису, смаженої птиці, різних видів м’яса тощо. Смажений солоний мигдаль добре доповнює напої.