Мам, а може тобі пожити в будинку для літніх людей? Ми так добре жили до твого переїзду... | Сім’я і дім
Життєві історії Сім'я

Мам, а може тобі пожити в будинку для літніх людей? Ми так добре жили до твого переїзду…

А тепер навіть на сім’ю не схожі. Постійно сваримося і лаємося. Давай тимчасово поживеш там, а потім повернешся назад…

Ольга Сергіївна пішла по хліб. Пам’ять стала підводити. Вчора ж була в магазині, а хліб не купила. Ось і довелося їсти суп без хліба.

Пішла…, а телефон забула! Анюта каже, що телефон повинен бути завжди при ній.

– Дочко, навіщо мені він? У мене стаціонарний є.

– А як трапиться щось з тобою… Мам, телефон завжди повинен бути.

Повернулася. Ольга Сергіївна взяла телефон. Так і є… Аня телефонувала.

Набирає номер, в слухавці – голос дочки…

– Мам, ну ти де? Знову телефон вдома залишила? Ми до тебе їдемо з Павлом. Справа є.

– Яка справа? – але у відповідь чути тільки писк телефону.

Через пів години приїхали. Зайшли і сіли за стіл. Зять навіть не привітався.

– Анечко, щось трапилося? – Ольга Сергіївна почала вже хвилюватись.

– Так все нормально, мам… Переїжджай до нас, будеш з дітьми допомагати і тобі не так самотньо буде. А твій дім продамо. Павлу терміново гроші потрібні, він свою справу відкриває. Мам? Що скажеш?

– Я не хочу у вас тиснутись. Мене і таке життя влаштовує. Ви тільки частіше приїжджали б…

– Мам, ти ж тут зовсім одна. Онуки ростуть без бабусі. А так будеш бачити їх щодня.

– Добре. Я переїду. Тільки будинок не буду продавати. Раптом доведеться повернутися.

Зять помітно пожвавився, з’явилася якась роздратованість в голосі:

– Як не будете продавати? А на що мені бізнес будувати? У вас же буде своя кімната в нашому домі. А цей сарай просто згниє без догляду!

– Не турбуйся! Сусідка може доглянути за ним.

– Все, Анно, поїхали. Я ж тобі казав, що з нею марно розмовляти. Ми її до себе кличемо, а вона в будинок вчепилася. Мабуть, гроші для неї важливіше сім’ї …

– Іди до машини. Я зараз підійду…

… Ольга Сергіївна взяла тільки найбільш необхідне, що їй могло знадобиться. На душі було до бoлю тоскно, їхати зовсім не хотілося. Адже в цих стінах пройшли кращі роки її життя, кожна річ, кожна цеглинка була особливо дорога.

Звичайно ж, бачити, як ростуть онуки, бути частиною їхнього життя… хотілося. Але одне, коли вони приїжджають в її будинок і зовсім інша – жити в будинку, де є свої правила.

Анечка так просила, так благала. Казала, що вона дуже втомлюється на роботі, на дітей зовсім немає часу. Зять теж крутиться, як білка в колесі.

Сусідка Галя обіцяла доглянути за будинком і за старим котом Ваською, якого Павло навідріз відмовився взяти з собою в квартиру.

Пройшов всього один рік. Ольга Сергіївна вже стільки разів пошкодувала, що погодилася переїхати, але назад шляху не було.

Павло з Анною постійно сварилися, кричали одне на одного. Онуки йшли до бабусі в кімнату, міцно обіймали її і тихо плакали.

Після продажу будинку пройшло вже кілька місяців. Справа, на яку потратили гроші, прогоріла. Павло став ще більше дратівливим, іноді приходив додому п’яний. Після однієї з таких сварок, Анечка вся в сльозах зайшла в кімнату матері зі словами:

– Мам, а може тобі пожити в будинку для поважних людей? Ми так добре жили до твого переїзду. А тепер навіть на сім’ю не схожі. Постійно сваримося і лаємося. Давай тимчасово поживеш, а потім повернешся назад….

P.S .: Ольга Сергіївна зараз живе в геріатричному пансіонаті. Діти відвідують її кілька разів на рік. Павло так і не знайшов нормальної роботи, тому усі живуть на зарплату Ані. Вона кілька разів кликала маму назад, але Ольга Сергіївна так і не погодилася…

Джерело

Дата публікації: 02.01.2020 img Поділитися