Життєві історії Сім'я

Кілер: “У мене удар точний. Жоден не втікав”

Історія про кілера-невдаху. З хепі-ендом 🙂

Ще вдосвіта до Степанової хати прийшов сільський “кілер” Остап. Приніс із собою інструменти – швайку, гострі ножі, гасову лампу.

– Давай швиденько, бо маю ще два замовлення, а день не такий вже й довгий…

Кликнули на допомогу сусіда і почали з хлівчика виганяти здоровенного кабанюру, попередньо прив’язавши мотузку до задньої лапи. Той не дуже й упирався, тільки мружився проти вранішнього світла. Тварину звично перекинули, й Остап, як справжній професіонал, поставив крапку на нікчемному існуванні свинюки. Вона навіть довго не верещала.

– У мене удар точний і вивірений, – не упустив нагоди похвалитись Остап. – Клопотів із цим ще не було.

І як доказ підняв правицю, що тремтіла явно не від пережитого хвилювання. Господар Степан зрозумів з першого разу і відразу запросив до хати, аби розігнати вчорашню “смуту”. Остап не відмовився, тільки притрусив бездиханну тушу соломою і наказав дітям принести ще більше із стіжка, щоб було чим смалити.
– Наносите соломи – дозволю покататись на кабанові!

Двійко господаревих дітей знали, що після смаління їм завжди дозволяли сідати на накриту соломою тушу верхи. Отож заходились носити солому, щоб перед школою встигнути “покататись”. А в той час у хаті троє чоловіків нашвидкуруч розпочали вранішнє чаркування під сяку-таку закуску. Господиня Люба нарізала старого сала, розкраяла огірок. Випили по першій, погомоніли. Вже зібрались виходити, коли Степан, для годиться, запропонував ще. Не відмовились. А де дві чарки, там і третя.

Зачадили папіросками. Знайшлась відразу дуже важлива тема. Господар поставив на стіл нову пляшку. Діти, не дочекавшись, зібрали ранці і почовгали до школи. Чоловіки розпочали нову посудину. І тут не витримала господиня:

– А скільки вже можна пити! Чи вже забули, для чого зібрались? Мені ж ту свіжину до ночі розбирати прийдеться, а вам би тільки пити!…

Досвід підказував, що з жінкою не варто сперечатись. Закуривши, вийшли на вулицю і налаштувались до роботи. Остап підійшов до купи соломи, розгорнув її з одного боку. Потім підійшов з другого…

– Степане! А де … кабан?

Степан із сусідом блискавично опинились біля кілера. Перекидали солому з місця на місце, сподіваючись поміж соломинок знайти заховану двоцентнерну тушу – марно… А тут ще Люба:

– Ах ви алкоголіки, ах ви п’яниці безпросвітні! То так закололи свинюку, що вона втекла? Я вже вас нап’ю, я вже вам закусю!…
Крики криками, а кабана таки й справді нема. І слідів ніяких, хоч би тобі краплина крові від жертви-втікача. Розійшлись в різні сторони, розпитали сусідів. Ніхто не бачив і не чув. Може, забіг скривджений до чужого хліва? Позаглядати в сусідські – нема.

Степан навіть до лісу на велосипеді прокатався – де там! А до хати хоч не вертайся, там дружина готова влаштувати всім долю попередньої жертви і розірвати на шматки. Як побитий пес, вертав господар до хати, де на нього чекали, похнюпивши носи Остап із сусідом.

– У мене ж удар точний і вивірений, – винувато виправдовувався кілер, – я вже тих свиней перебив сотні… А тут бач, який здоровий попався – Маклауд свинячий…

У кожного від хвилювання калатало серце, боліли ноги і хотілося їсти. Обідня пора вимагала свого. Але смачний обід нахабно втік у невідомому напрямку. Остап, згадавши про інше замовлення, почав мовчки збирати інструмент. Господар із сусідом, як за командою, взялись переносити солому до стіжка. Перенесли одну купу, взялись за іншу…

– І-і-є-є-ха-а-а!..

З грудей господаря вирвався неймовірно потужний і емоційно наповнений звук, де воєдино переплелися відчай, радість і невимовне щастя. Очі полізли на лоба, рот виставив на показ всі двадцять дев’ять зубів (три вибили ще в молодості), а руки незграбно плескали і ноги намагалися щось витинати на зразок обрядового танцю перемоги. Друзі заклякли на місці, готові до найстрашнішого. Чули, що надмірні емоції здатні позбавити людину глузду…

– Та чого ви стоїте! – нарешті спромігся на слова Степан. – Тут він, у соломі, падлюка!!!

І справді, під другим стіжком лежала смирненько вже захолола туша кабана. Діти наносили соломи перед тією, що вже була, а захмеліле товариство чітко знало, що кабан дислокується саме під першою. Ніхто подумати не міг, що кабанюра може переміститися у просторі…

Свіжували тушу професійно і оперативно, як ніколи. Впорались за годину. Люба навіть встигла підсмажити смачного м’ясця і подати до столу. Їли мовчки, лише зрідка прихвалюючи. Горілки господиня не дала принципово. Пережитий стрес того вартував. Лише час від часу, пережовуючи м’ясо втікача, професійний кілер винувато-виправдально наголошував:

– У мене ж удар точний і вивірений – жоден кабанюра не втікав…Віталій Клімчук