Діти Життєві історії

Дитина з іншого світу. більшість мам забороняє своїм дітям гратися з нею…

Зараз Світланці дев’ять років. Майже всі мами на дитячому майданчику сахаються від неї. Бо вона зовсім інакша…

Якось я їхала в маршрутці, переді мною сиділа молода мама із симпатичною дівчинкою років шести. Бабуся, біля якої вони сіли, спробувала розговорити дівчинку. Але дитина зовсім не реагувала на запитання старенької.

– Така велика, а розмовляти не вмієш, – мовила бабуся доволі поширену фразу.

А в очах молодої мами чомусь з’явилися сльози, вона схопила дівчинку на руки і прожогом вискочила на першій зупинці.

Звідкіля ж було знати балакучій бабусі, що ця білява дівчинка вже давно відмовилась спілкуватися із зовнішнім світом. Я це зрозуміла відразу, бо по сусідству з нами живе така ж дівчинка-аутист.

З її мамою, Аліною, ми познайомилися на дитячому майданчику, куди обидві прийшли зі своїми донечками. Наші дівчатка були ровесницями і ми відразу знайшли стільки спільних тем для розмови.

Світланка була дуже гарною дитиною: біляві кучерики і великі сині оченята. Але мене завжди лякав погляд цієї дитини. Здавалось, що на мене дивиться дитина з очима старця.

На відміну від моєї доньки, яка ні на секунду не давала мені спокою, вимагаючи постійної уваги до себе, Світланка спокійно сиділа і уважно роздивлялася білочок, намальованих на її візочку…

Коли Світланці було два роки, Аліна попросила мене приглянути за дівчинкою, оскільки їй треба було відлучитись за справами в інше місто. Світланка весь день вела себе ідеально: сидячи на килимі, вона складала із кубиків будиночок. Моя донька кілька разів намагалася долучити її до своїх ігор, але ці спроби не увінчались успіхом.

А ввечері із прогулянки прийшов наш кіт Рижик і відразу кинувся до дітей. Потершись об ноги донечки, він, нявкаючи, підійшов до Світланки.

Світланка раптом зірвалась з місця, кинулась в коридор і з гортанним криком стала битись головою об двері. Я намагалась зупинити дівчинку, але вона не реагувала на мої слова. Поряд ридала перелякана донька.

Я розривалась між двома дітьми і з відчаю обхопила руками Світланку, притисла її до себе і від відчаю стала плакати. А Світланка раптом ласкаво пригорнулась до мене, сховала обличчя в розріз мого халату і заснула. В той момент вона мені нагадала маленьке беззахисне кошеня. Не пам’ятаю, скільки годин я так просиділа.

Зараз Світланці дев’ять років. Вона ще не навчилася розмовляти, її не прийняли ні в дитсадок, ні в школу. Аліна, оформивши доньці інвалідність, проводить із нею весь свій час.

Вони часто приходять до нас у гості. Аліна з гіркотою в голосі розповідає, що майже всі мами на дитячому майданчику сахаються від них і забороняють своїм дітям гратися із Світланкою.

А які картини малює Світланка! Поринувши в свій дивний і незрозумілий нам світ, вона постійно перебуває там і черпає звідти натхнення для своєї неземної творчості. А коли повертається до нас, вона ніколи не забуває посміхнутися мені. Це буває дуже рідко, але посмішка цієї дівчинки для мене дуже багато значить.