Духовність Життєві історії

Ніколи не кажіть: за що мені це покарання?

Якщо у вас теж бувають такі думки – “за що мені це покарання?” – обов’язково прочитайте цю історію і все зрозумієте.

“У мене був випадок у молодості. Випивали ми з приятелем, розійшлися пізно. Вранці дзвоню дізнатися, як додому дістався, а мені кажуть: він під електричку попав, обидві ноги відрізало.
Біда нестерпна, правда? Я до нього в лікарню прийшов, він каже: “Тобі добре, а я ось…” – і ковдру відкрив, а там… жах!
Був він людиною гордою. А став скромним, веселим.
Поставив протези, дружина, четверо дітей, дитячий письменник, щастям залитий по вуха. Ось як Господь зцілює недосконалі душі фізичними хворобами!
Можливо, якби не сталося з чоловіком горя, пишався б далі — і засох, як скибка хліба.
Такий важкий і небажаний, але найближчий шлях до очищення духовного. Потрібно щохвилини думати, що сказати. І бачити, бачити, бачити.
Життя часом б’є, але ці удари – ліки. “Покарання” – від слова “кара”. А кара – це урок, вчення. Господь нас навчає, як Отець турботливий.
Ставить маленького сина в куток, щоб він наступного разу не робив поганого. Дитя рветься, а батько тримає його за руку, щоби під трамвай не потрапив. Так і Бог.
Спокуса – це іспит. А іспит навіщо? Щоб його скласти. У цих випробуваннях ми стаємо все чистішими і чистішими. Золото у вогні палять, щоб воно стало чистим. Так і наші душі. Ми повинні переносити скорботи покірно, без запитання “за що?”. Це наш шлях.
Бл.п. +Петро Мамонов
Дата публікації: 19.11.2021 img Поділитися