Духовність Життєві історії

Амфілохій Почаївський: святий, що допомагав підпіллю УПА

Бо ще за життя він воскрешав, зцілював людей, наділяв їх душевним спокоєм. Ця історія про Амфілохія вразить вас!

Теплий погляд мудрих очей, лагідна посмішка. Таким запам’ятали Амфілохія Почаївського тисячі людей. Таким він залишився на рідкісних фотографіях, що збереглися за його тернисте, сповнене гонінь життя. Навіть після його смерті десятки тисяч прочан ідуть до нього по зцілення та душевну рівновагу. Бо ще за життя він воскрешав, зцілював людей, наділяв їх душевним спокоєм.

Перед смертю старець повторював: «Коли я помру – приходьте до мене на могилу і моліться. Я почую ваші молитви й допоможу». Біля могили зцілилися близько 600 хворих, що підтвердили лікарі. Багато тих людей мали невиліковні недуги, були каліками.

Він народився 27 листопада 1894 року в селі Мала Іловиця, що на Тернопільщині, у багатодітній родині Варнави Головатюка. Батьки назвали його Яковом. Щоб прогодувати сім’ю, батько брався за різні ремесла: робив колеса, спиці, сани. А ще Варнава був вправним костоправом. Це вміння передалося синові, який змалечку допомагав йому.

Під час Першої світової війни Яків служив фельдшером, а тоді потрапив у полон, з якого незабаром втік та повернувся додому. У 1932 році його постригли в ченці і дали ім’я Йосип. Службу Божу чоловік поєднував з лікуванням хворих. Отець Йосип нікому не відмовляв, велів привозити хворих, до 500 людей приймав на день. Незрячим дарував зір, німим – мовлення. Перед Другою світовою війною Бог нагородив його даром ясновидіння. Якось він почув німецьку мову, брязкіт зброї та плач. Озирнувся – навколо нікого не було. А вже увечері німці увійшли в Почаїв.

Однієї березневої ночі 1945 року розвідниця попросила отця Йосипа в конспіративних умовах піти до поранених бандерівців. Тоді відбувся бій проти енкаведистів між сусідніми з Почаєвом селами. Тринадцятеро бойовиків загинуло, а троє поранених лежали в лісі й чекали на допомогу. Старець миттю погодився на прохання розвідниці, тільки запитав: «Де хлопці?». Коли прийшов, то сказав: «Зараз відвернуся, дещо зроблю, але запам’ятайте: про це ніхто не має знати». «Отче Йосипе, то є конспірація, – відповіла розвідниця. – Про те, що ви тут були, не дізнаються навіть наші бойовики». Відтоді монах лікував упівців. Аби довколишні жителі нічого не запідозрили, Амфілохій ходив до поранених у мирському одязі й без довгого волосся, приховуючи, що він монах.

«Якщо Бог є, то хай відніме у мене найдорожче»

Його дива та зцілення не давали спокою радянській владі. Відтак навесні 1946 року ввечері прийшло до монаха понад десять озброєних чоловіків. Отець їх нагодував, а вони натомість вивели його на вулицю і хотіли розстріляти. Йосип помолився, тоді сказав: «Я готовий. Стріляйте!». Солдати розвернулися і пішли геть.

Такі гоніння тривали постійно. Якось злодії увірвалися вночі, зв’язали Йосипа і понесли на ношах до галереї лаври, щоб скинути його вниз. Він спокійно сказав ближнім: «Далеко не занесуть». І справді, дорогою один осліп, іншому паралізувало руку, третьому – ногу. Вони кинулися просити в отця прощення. Він благословив їх і відпустив з миром. Коли у 1950-х роках тодішня влада намагалася закрити Почаївську лавру, отець Йосип відстоював її до останнього. Совіти зруйнували кілька храмів, а в деяких влаштували склади. Почаївський скит забрали під інтернат для розумово відсталих дітей. А секретар райкому партії особисто зняв ікону Божої Матері зі словами:

«Якщо Бог є, то хай відніме у мене найдорожче». І з цієї хвилини у нього вдома вибухнув балон з газом, а в будинку була донька…

Із 200 монахів у лаврі залишилося 20. За різними звинуваченнями їх кидали до в’язниці, розстрілювали, відправляли до психлікарні. Але у 1962 році отець Йосип усе-таки відстояв Троїцький собор. Не побоявся. За це його виволокли з келії, відвезли за Тернопіль у психлікарню. Через деякий час отець Йосип повернувся: в костюмі, поголений. Відразу пішов молитися. Як тільки люди почули, що він повернувся – побігли до нього. Наступного ранку отець Йосип відслужив ранкову літургію, люди, дивлячись на нього, плакали. На службі була і Світлана Аллілуєва – дочка Сталіна. Вона звільнила його з психлікарні. Благала, щоб отець Йосип виїхав за кордон, хотіла йому допомогти, бо колись він урятував її від важкої недуги. Отець відмовився. Тоді Аллілуєва відвезла його до Львова. Він пробув там два місяці, а коли все стихло, повернувся в рідну Іловицю.

«Серед вас є той, хто має мене отруїти»

У кінці 1970 року одна молода жінка привезла до отця Йосипа красиву маленьку дівчинку. Мати почала розказувати про страждання хворої дитини. Отець Йосип наказав принести із кухні великий ніж, дав його жінці, а тоді сказав: «Заріж її!». Та злякано подивилася на священика, а тоді міцно пригорнула єдину дитину. Отець повторював те саме. Жінка з жахом закричала: «Ні!». І тоді Йосип сказав: «Що, шкода? А тих, що в утробі вбила, не шкода? Вони ще красивіші були. За твій гріх тепер це дитя мучиться».

Якось отець поїхав в одне село до хворого на цілий день. Він нікому й ніколи не відмовляв. Вважав це своїм обов’язком. А в цей час до нього привезли дуже хворого чоловіка років тридцяти. Через деякий час той помер. Отець приїхав пізно ввечері, підійшов до померлого і помолився над ним. Чоловік розплющив очі – ожив. А священик наказав принести йому поїсти.

Перед смертю отець Йосип сказав: «Серед вас є той, хто має мене отруїти». 1 січня він сів їсти млинці і промовив: «Отруту подано!». А тоді повечеряв. Через дві години помер. Зазвичай покійних ченців везли на кладовище машиною, а отця Йосипа несли на руках люди. Влада забороняла йти на похорон, але на ці заборони ніхто не зважав. Прийшло близько двох тисяч осіб. На цвинтарі якась жінка впала у болото, замазала собі обличчя і кричала: «Отруїла!». Вона сама в усьому зізналася. А через кілька днів отець Йосип наснився черниці Варварі й детально розповів, хто і як його вбив. 31 рік і чотири місяці пролежала труна в землі. Саме тоді зцілення біля могили Йосипа стали масовими. Коли труну розкопали, вона була ціла, неушкоджена, наче й не лежала ніколи в землі. 12 травня 2002 року отця Йосипа за рішенням Священного Синоду УПЦ приєднали до лику святих, а його нетлінні мощі перенесли в лавру і помістили поряд з мощами преподобного Йова.

Дата публікації: 24.12.2019 img Поділитися