…Рита була закохана. Молода жінка, яка народила від випадкового хлопця, жила сама. Коли вона зустріла Юрія, він здався чоловіком її мрії. Високий красень, старший на десять років. Впевнений у собі. Красиво залицявся. Дарував квіти, доньці завжди приносив гостинці.
Зустрічалися вони півроку. Рита вже мріяла, що скоро стане його дружиною, і вони будуть щасливі. А того дня її ошелешила новина на роботі.
Співробітниця показувала фотографії поїздки на море, сімейні. Там був він… її Юра…
Вона навіть не знала, що він одружений.
Вийшовши з офісу, Рита набрала його номер:
— Юро… Ти одружений… Чому мені не сказав?
— А це має значення? Ну так, одружений. Серйозних стосунків я тобі не обіцяв. Ну ти чого? Тобі хіба зі мною було погано?
Останні слова вона уже просто не чула.
Так, їй було добре, але вона хотіла сім’ю! Роль коханки її не влаштовувала!
Забравши Алінку з дитячого садка, відразу пішла з нею додому, хоча раніше вони гуляли на дитячому майданчику.
— Мамо, а ми не будемо сьогодні гуляти?
Жити всупереч
— Ні…
Увесь вечір Рита пила вино на кухні й плакала. Аліночка намагалася хоч якось заспокоїти маму, але та її відштовхувала, змушуючи дивитися мультик. Уперше дівчинка заснула без маминої казки. Дитячий страх змушував думати, що з мамою сталася біда, але як допомогти, вона не знала, від того просто тихенько плакала, поки заснула.
На ранок вона виявила маму на підлозі. Переставши плакати, Алінка підійшла до дверей. Замок відкрити не могла, тоді вона стала стукати в двері і кричати: «Допоможіть, будь ласка, моя матуся не встає!» Довго довелося кричати Алінці. Вранці всі пішли на роботу. Лише на нижньому поверсі почула сусідка баба Нюра. Незабаром маму вже відвозила «швидка допомога».
— Спроба суїциду, — сказав лікар.
Своїм дитячим розумом Аліночка намагалася зрозуміти, що це означає. Баба Нюра забрала її до себе. Кішка Сонька намагалася втішити заплакану дівчинку, але їй ніяк не вдавалося.
— Що за матір у тебе, через чоловіка кинути дитину напризволяще! І як не шкода їй? — бурчала баба Нюра.
Через тиждень Рита отямилася.
— Де моя донька? — запитала у медсестри.
— Отямилася вона! А коли таблетки ковтала, ти про неї думала? — накинулася та.
Риті тільки й залишалося мовчки плакати, відвернувшись до стіни.
Минуло два місяці. Юра навіть не з’являвся. Вчинок коханки його дуже налякав. Рита вже вийшла на роботу. Стала більше часу проводити з Аліною. Поступово біль зникав, і вона так шкодувала про свій вчинок…
Тепер Рита цінувала кожну хвилину життя. Вона любила дивитися на квіти, на метеликів, кожна дрібничка радувала. Життя здавалося безцінним подарунком, а донька — найбільшим скарбом.
— Дівчино, вибачте, ви загубили малюнок, — почула якось за спиною.
— О, так, донечко, а ми й не помітили, як твою творчість втратили! Спасибі вам! — Рита засміялася, чого давно від неї не було чутно.
— А мене Олексієм звуть, — незнайомець простягнув руку. — А вас, красуні?
— Аліна і Рита! — випередила маму дівчинка.
— Будемо дружити?
Наступного дня вони домовилися зустрітися знову
Олексій розповів їй, що недавно тільки вийшов з лікарні. Він намагався вкоротити собі віку… Його дружину і маленького сина збив п’яний покидьок на пішохідному переході. Вони обоє загинули на місці. Як пережив похорон, він уже погано пам’ятав. Наступного дня розігнався на своїй машині і врізався в дерево.
Померти не вдалося. Півроку в лікарнях — і ось він знову живий…
— Важко починати жити, коли не хочеться. Я полюбив прогулянки в цьому сквері, просто став спостерігати за природою. Торкнувся малюнка Аліни, який ви упустили. Бог простягає руку допомоги до людей…
Почувши його історію, Рита заплакала. Усі його переживання і почуття вона випробувала на собі. Захлинаючись, стала розповідати свою історію. Дві самотні душі, що втратили надію на життя, знайшли одна одну. Може, тому й залишилися живі?
Авторка – Мирослава Кирилова
