Докуривши останню цигарку й ледь не попікши пальці недопалком, Іра рвучко встала з крісла, в якому просиділа, певне, добу, й підійшла до вікна. Спека. Страшенна спека.
Навіть вечір не приніс такої жаданої прохолоди тілу, а думкам – ясності. Відпустка добігала кінця й потрібно було з куточка на краю землі, в якому вона мріяла заховатися від проблем і думок, повертатися до міста, до роботи і… до них. До двох коханих чоловіків.
Від згадки про те, що знову доведеться ділити себе між ними або ж вибирати когось одного, в Іри заходилося серце. А вибір таки доведеться зробити. Бо втратить обох.
…Сімнадцятилітнім дівчиськом Іринка вискочила заміж за Сержика. Із шаленої любові. Через те кохання і навчання закинула, і вступні іспити завалила, тож після чергової доччиної погрози, що вкоротить собі віку, мама махнула рукою й віддала єдину дитину „тому лобуряці”.
Хоча пізніше виявилося, що Серж аж ніяк не лобуряка, що таки має в голові не полову. Потроху ставав на ноги, бізнес набирав обертів, квартира, машина… Одне слово, дім – повна чаша. Мало того, він й Іру змусив готуватися до іспитів. Вже у вересні майбутня перекладачка штудіювала іноземні мови.
Їхня сім’я міцніла, бо Серж, незважаючи на молодість, виявився мудрим чоловіком й умів залагоджувати усі невеличкі конфлікти. Ірина мама не могла натішитися зятем: і сім’ю забезпечує, і дитину в люди хоче вивести. Може, думала, й добре, що не завадила доньчиному заміжжю…
П’ятий курс давався Ірі важкувато, бо носила під серцем дитя. Державні іспити складали… уже вдвох із Дмитриком у пологовому. А під вікном, шаленіючи від щастя й гордощів, скакав Сержик з величезним оберемком червоних троянд. По диплом помандрували втрьох. І втрьох святкували цю подію в затишному ресторанчику.
А потім настали будні. Серж надовго відлучався з дому в бізнесових справах, а Іра, яка звикла розпоряджатися власним часом, змушена була днями просиджувати у квартирі з малим.
Ні, вона жодного разу не подумала, що Дмитрик їй заважає, що Серж не приділяє їй достатньо уваги. Просто страшенно нудьгувала. Тож коли Дмитрикові виповнилося два рочки, на сімейній раді було вирішено, що хлопчик піде у садочок, а Іра – на роботу, яку їй давно пропонували.
Іринка ожила. Її очі знову випромінювали те світло, яким вона полонила Сержа. Вечорами не змовкаючи щебетала про нову роботу, про колег, про іноземців, з якими доводиться працювати. Вони брали Дмитрика і йшли гуляти вечірнім містом або ж сиділи у маленькій кав’ярні й годували одне одного морозивом.
…Того ранку Іра розбила дзеркальце. Не вірила у прикмети, але передчуття чогось незвичайного лоскотало серце. А на роботі на неї чекала несподіванка: начальник відрекомендував нового колегу – її колишнього однокурсника Ігоря.
Іра не йняла віри – із невеличкого скромного юнака виріс справжній красень. Ігор кілька років стажувався в Англії, і той іноземний пил, що ним вкривається кожен, хто бодай трохи поживе за кордоном, немов магнітом притягував до себе жіночу половину офісу.
А новий колега чомусь очей не зводив з Іри. „Облиш, вона заміжня й щаслива”, – із заздрістю поглядаючи на подругу, кинула Анюта. „Дарма, я подарую їй друге щастя”.
І він таки дотримав слова. Квіти, милі дрібнички, кіно, концерт в іншому місті… Одне слово, Іра по вуха закохалася в Ігоря. А вдома на неї чекав любий Серж. І маленький Дмитрик. Дивно, вона ніколи не уявляла, що можна так до безтями кохати двох чоловіків. І так згорати від двох щасть – домашнього й краденого.
Серж бачив, що з дружиною щось коїться. Вона була такою ж ніжною та люблячою, але серцем чув, що щось негаразд. А одного дня Іра знепритомніла просто на порозі їхньої квартири. „Анемія і загальне виснаження організму” – такий діагноз поставили лікарі під час обстеження. Серж силоміць примусив дружину написати заяву на відпустку й відвіз її до моря. І залишив на самоті – мудрий чоловік відчував, що Іру щось гризе, тому вирішив надати можливість впорядкувати власний внутрішній світ.
У затишній хатинці майже на пляжі її ніхто не турбував. Серж навіть забрав мобілку, попросивши господиню будиночка як слід доглядати за дружиною. А вона не могла дати ради власним почуттям, які висушували серце. Знала, що так далі не може тривати. Але несила було зробити вибір… Отак і просиділа усю відпустку біля вікна, намагаючись навести у власних думках бодай якийсь лад.
…На пероні її зустрічав Серж із Дмитриком. Господи, як вона за ними заскучала! Відчула це тоді, як ухопила на руки малого. І як добре повернутися додому, в рідну квартиру. Уранці весела та щаслива почимчикувала на роботу й у дверях зіткнулася з Анютою, яка аж світилася від щастя. „Іро! Я заміж виходжу! За Ігорчика!” – подруга трясла Іру за руки, але та вже більше нічого не чула: «Як? Її ж не було усього місяць. А він уже одружується?»
Зустріла його в коридорі. „Іринко, ходімо десь погуляємо, маю щось тобі сказати”. Як заворожена попрямувала з ним у скверик. „Розумієш, Іринко, коли ти захворіла, я в усьому себе звинувачував. Я не мав права претендувати на твоє серце. І тепер не маю. Скажу одне: двох щасть не може бути. Може бути дві муки. Я надто тебе люблю, щоб мучити.
А Анюта любить мене. Давно. І якось так склалося, що я запропонував їй одружитися. Мені з нею зручно… Може, так і будуються сім’ї? – на мить Ірі здалося, що в його очах заблищали сльози, та вже наступної миті та ілюзія зникла. – Ми їдемо за кордон – мене кличуть до Англії. А ти… будь щаслива”.
Він рвучко підвівся й попрямував до офісу, а Іра ще довго не могла оговтатися. І раптом відчула, як важелезний тягар злетів з плечей. Стало легко й хороше. А в голові крутилося: „Двох щасть не може бути…”.
Увечері вони з Сержем сиділи у маленькій кав’ярні й годували одне одного морозивом. А маленький Дмитрик після зосередженого колупання в носі раптом заявив: „Мамо, тату! Братика хочу! Ми з ним у футбол гратимемо”. Серж, хитро усміхнувшись, смикнув Іру за рукав: „Ну що, додому? Будемо працювати над створенням футбольної команди!”
