Ось, скажімо, про що думає середньостатистична дівчинка, років так до двадцяти п’яти? Це просто.
Середньостатистична дівчинка не хоче бути одна. Вона хоче мати коханого чоловіка, в ідеалі – сходити з цим чоловіком в РАЦС, народити йому дітину, а краще дві, і жити довго щасливою і дружною сім’єю.
Про що думає середньостатистичний хлопчисько, років так до двадцяти п’яти? Хоч тут і так зрозуміло, але даю підказку. Адже не дарма фразу «ще не нагулявся» застосовують набагато частіше саме до чоловіків.
Хлопчаки – це вітер?
Ні, їм, напевно, теж хочеться мати дівчину, а краще – кілька, а вже про те, щоб сходити в РАЦС, і завести дітей, так і зовсім, здебільшого, не йдеться. Але проходить років п’ять. Або сім. Або десять. І все змінюється. До хлопчаків раптом приходить розуміння того, що дівчата, що чергуються з калейдоскопічною частотою, це, звичайно, кумедно, але… вимагають занадто вже великих витрат – і навіть не стільки матеріальних, скільки моральних. Тому що поки звабиш, поки пройдеш весь цей доліжковий ритуал шлюбних танців… а в підсумку – так в підсумку все майже одне і те ж.
І адже це ж ще треба встати і когось шукати. Навіщо? Заради сексу? Смішно. Дуже смішно Це все з віком стає і складно і ліниво. Тут і приходить усвідомлення того, що ця сама свобода, яку хлопчаки так бояться втратити в молодості – та ще повія.
За тридцять і вільний – йди куди хочеш.
А йти, загалом, особливо і нікуди. Що, справді, встати і піти в кабак, і там сидіти, дути пиво, або що там ще, і виглядати дівчат? Або на сайт знайомств? А потім умовляй її, виводь гуляти – а воно треба, воно буде того коштувати?
За тридцять і вільний – роби, що хочеш. А робити щось, виявляється, особливо нічого. Особливо вечорами. І сидиш, чухаєш пузо, вирячився в телевізор і згадуєш, хто ще там в записній книжці – і або зайняті вже, або все це було і було, і більше не хочеться.
І доходить раптом до вчорашніх хлопчаків, що постільні ігри кожен раз зі свіжої пташкою – це, звичайно, непогано, але… набридло, та й пташку цю теж треба десь взяти. А ти вже, злегка побитий життям, просто хочеш більше спати і у тебе, поки ще рідко, але вже болить десь в районі спини.
І навіть не це головне – вже хочеться, щоб хтось просто зварив тобі той самий борщ, смачний, полив його сметанкою, і дивився, посміхаючись, як ти, голодний, що прийшов з морозу в теплу квартиру, сидиш і наминаєш його за обидві щоки. І до біса обридлі пельмені, давно скам’янілі в морозилці. А потім, щоб хтось приніс тобі чай. І щоб потім за тобою прибрали чашку і тарілку, і не довелося б їх мити.
І справа навіть не в тарілках і не в борщі, а в тому, що хочеться прийти в квартиру, в якій хтось чекає. У квартиру, де твої сорочки з’являються чистими і попрасованими самі, де твоя постіль уже прибрана кимось, і немає на підвіконні сантиметрового шару пилу. У квартиру, де просто тепло і затишно.
І приходить раптом розуміння того, що той самий секс, за яким ти гнався, тепер регулярніший не в тебе, а в твого одруженого приятеля.
Тому що тобі його, цей секс, ще треба знайти, а у приятеля – та ось він, завжди під боком. І нехай його дружина не така вже ідеальна, і зовсім не модель, і у неї з’явилися боки і животик, але вона просто поруч.
І з’ясовується раптом, що одружуватися особливо й немає на кому. Молоденькі пташки все більше дивляться в бік таких же молодих кавалерів (які потім, “не нагулявшись», залишать їх з дітьми), та й на біса ти, старий тридцятип’ятирічний хрін, з першими сивинками в волоссі, здався молодій дівчині? Ну був би ти хоч безмірно багатий, мав би хоч джип і велике бабло… Так ні, ти ж – ну признайся! – абсолютно середньостатистичний, ходиш на роботу з дев’яти і до шести з понеділка по п’ятницю, і зарплата твоя така ж, середньостатистична.
І ти розумієш: якщо заводити сім’ю, то, щоб вам прожити нормально, твоя жінка теж повинна працювати, а сам ти все якщо і потягнеш, то з великими труднощами.
