Психоаналітик Отто Кернберг – фахівець світового рівня в дослідженнях прикордонних та нарцисичних розладів, агресії та деструктивності, творець сучасної психоаналітичної теорії особистості. Ближче до 70 років він змінив вектор дослідження і звернувся до питань любові та сексуальності. На цей час Отто Кенбергу 95 років, у нього був один шлюб, в якому він прожив 52 роки.

У своїй книзі «Стосунки кохання: Норма і патологія» Отто Кернберг досліджує різні аспекти любовних стосунків, аналізуючи як здорові, так і патологічні моделі поведінки. Книга охоплює теми нарцисизму, прив’язаності, сексуальності, ревнощів і агресії в контексті романтичних стосунків. Вона корисна для професіоналів у галузі психотерапії, а також для широкого кола читачів, які цікавляться психологією кохання.

У цій книзі автор виділив дев’ять ознак зрілого кохання.

Нам важливо не лише те, що поєднує нас із партнером, а й його індивідуальний життєвий «малюнок» — із досягненнями та невдачами. Це можливо, коли ми бачимо в іншій людині окрему особу, а не наше продовження чи «дзеркало». Тоді ми здатні щиро цікавитись тим, що в нього відбувається, — без настанов, критики та заздрощів.

Ми чесні з партнером, у тому числі можемо визнати помилки, відкрито проговорити конфлікт чи незручні емоції, готові йти на поступки. Це взаємний процес, і він можливий лише у безпечному просторі. Формуючи його поступово, а саме показуючи один одному, що ми обоє — люди з вадами та іноді помиляємось, ми допомагаємо базовій довірі зростати.

Визнати неправоту та вибачитися, якщо слова чи вчинок завдали партнеру біль, — непросто. Коли ми просимо вибачення, доводиться припускати, що ми у чомусь гірші. Це вимагає неприємної внутрішньої роботи та відвертого визнання, що «я можу бути не правий». Але складну роботу робить і той, хто прощає: для цього потрібно вміти емоційно зрозуміти та прийняти іншого.

Ми вдячні партнерові за те, що його любимо. Це можливо, якщо дивитися на кохання не як на те, що забирає сили та ресурси, а як на те, що їх дає. І тоді, вкладаючись у стосунки, інвестуючи свою енергію в іншу людину, ми й самі стаємо багатшими та повнішими.

Наші системи цінностей із партнером — близькі. У нас схожі уявлення про добро і зло, про принципи та мораль — словом, ми дотримуємося спільних ідеалів. Але при цьому ми можемо мати різні погляди на якесь конкретне питання; нам не обов’язково у всьому погоджуватися. Так кожен з нас зберігає ідентичність і не зливається з партнером в одне ціле.

Буває так, що ми дуже хочемо стосунків, але боїмося втратити себе, розчинитись у партнері. Зріла любов — це, зокрема, глибока потреба в іншій людині, а ще — визнання своєї вразливості і навіть залежності від неї.

Під час конфліктів зріла залежність перевіряється на міцність і саме завдяки їй можемо зберегти зв’язок, а не зруйнувати. За умови, що ми готові прощати та йти назустріч, справедливо розподіляти обов’язки у парі, шукати точки дотику, а не протиріччя. Зріле кохання — це баланс між потребою в іншій людині та своєю автономією.

Отто Кернберг писав: «Я впевнений, що сексуальна пристрасть не може бути прирівняна стану екстазу в юнацькому віці. Це тонке, глибоке, самокритичне усвідомлення любові до іншої людини разом з ясним розумінням таємниці окремості іншої людини.

Дуже важлива сторона суб’єктивного переживання пристрасті на всіх рівнях – вихід за межі власного Я та злиття з іншим. Зріле переживання злиття відрізняється від регресивної сполуки, в якій немає різниці між своїм Я і Я іншого. Зріла сексуальна пристрасть – це синхронне переживання з’єднання і водночас підтримка своєї окремої ідентичності».

Зріле кохання позбавлене ілюзій. Ми не чекаємо і не вимагаємо, що партнер любитиме нас так само, як ми його. Адже ми усвідомлюємо, що почуття партнера є індивідуальними і те, як він їх виявляє — теж. Крім того, у парі є місце амбівалентності — любові та агресії, ніжності та ревнощів. І між ними дотримується рівновага.

Якщо партнер йде чи вмирає, ми переживаємо досвід втрати і усвідомлюємо, яке місце коханий посідав у нашому житті. Лише після того, як ми пронесемо любов крізь скорботу і проживемо горе, дасться прийняти нову грань любові, у тому числі до іншого партнера, без почуття провини.